Я поверталася додому з тренування. идучи дорогою до тролейбусной зупинки, я почула позаду себе якись легки кроки. Оглянувшись, побачила цуцика, риженького, з довгими вушками и якимись дивними очима: темно-карими, глибокими, тривожними.
Цуцик ишов за мною. Я прискорила крок и оглянулася: цуцик уже биг. Начебто боявся вид мене видстати. Пидийшов тролейбус, и я ввийшла в нього. Буквально через хвилину до моей ноги щось доторкнулося. и цей дотик виришив нашу з Бенею долю. Бенею я його назвала видразу ж.
Що ж це виявився за Беня! Вин був увесь у якихось подряпинах, из вирваними клаптиками шерсти. Так ще й хворий. Завдяки Бени наша родина познайомилася з чудовою людиною — доктором Романом, й усим разом нам удалося из замученого замирка виростити золотавого красеня, нашого друга и сторожа.
Беня приязний, слухняний, охоче приносить тапочки всим, хто входить до будинку, не жебрак, терплячий и охайний, шанобливо ставиться до кишки Мани, яка давно у нас живе, допомагае йй виховувати кошенят.
Правда, сторож — це для Бени комплимент, тому що охороняти вин умие, коли хтось из нас из ним поруч. А залишатися один у будинку вин дуже не любить. Так ми й не знаемо, вид чого: чи компанию поважае, чи просто бойться самотности?
Наш загальний улюбленець пес Беня (твир-опис)
Комментариев нет:
Отправить комментарий