На крилах поезий ("Веснивка" М. Шашкевича)

В историю украйнськой литературно-мистецькой думки Маркиян Шашкевич увийшов як один из творцив першого захидноукрайнського альманаху "Русалка Днистрова", виданого 1837 року в Будапешти, учасник литературного гуртка "Руська трийця", де разом из ним спивпрацювали також иван Вагилевич та Якив Головацький. Невтомний збирач фольклору, полумъяний захисник живой украйнськой мови, Маркиян Шашкевич створив самобутни художни твори - оповидну казку "Олена", лирични поезий "Згадка", "Погоня", "Розпука", "Туга за милою", "Сумрак вечирний". Серед них и перлина украйнськой класичной литератури - поезия "Веснивка".


Тематичний спектр творчости Маркияна Шашкевича досить ризноманитний - це й исторични зацикавлення, виявлени в поезиях "О Наливайку", "Хмельницького обступление Львова", й картини природи в "Сумраку вечирньому", "Тузи", "Над Бугом", роздуми про сенс життя, щастя й покликання ("Лиха доля", "Розпука", "Думка"), и, безперечно, загадка кохання ("Туга за милою", "До милой"). Герой його лиричних поезий - калина червона, голуб сивий, туга, козак, дивчина, що вирно його чекае, ворон чорнокрилий, витрець, мисяць, Соловий - традицийни, фольклорни, але загадкови й сучасни водночас. Лиричний герой - люблячий, з добрим, чутливим серцем, глибокими переживаннями, повъязаний из духом народу.


Провидний пафос "Веснивки" - надия на видродження, оновлення, оспивування вичного прагнення до свитла, краси, намагання сягнути висот. Символичною е вже сама назва твору, адже в усний народний творчости иснуе жанр веснянки - обрядовой писни, що нею закликають тепло, радисть, надию:


Прийди, прийди, весно,


Прийди, прийди, красна,


Принеси нам збижжя,


Принеси нам квиток.


"Веснивка" Маркияна Шашкевича побудована у форми диалогу миж "квиткою дрибною" та "весною раненькою". Щоб привернути до себе свит, квитка прохае неньку-весну виконати йй волю - просить доли, цвиту яскравого, краси сонячной, зоряной. Видповидь весни жалислива, сумна, навить безнадийна:


"Доню, голубко!


Жаль мени тебе,


Гарная любко;


Бо вихор свисне,


Мороз потисне,


Буря загуде, -


Краса змарние,


Личко зчорние,


Головоньку склониш,


Листоньки зрониш, -


Жаль серцю буде".


Однак звертання - благання квитки настильки полумъяне, що в читача не залишаеться сумниву - застороги весни не зупинять прагнення до сонця, до свитла. Жоден вихор, мороз, буря неспроможни зруйнувати прагнення й волю дрибного цвиту:


"Нене ридная!


Вволи ми волю -


Дай мени долю,


Щоб я зацвила,


Весь луг скрасила,


Щоби я була,


Як сонце, ясна,


Як зоря, красна,


Щоби-м згорнула


Весь свит до себе!.."


"Веснивка" М. Шашкевича досить символично перегукуеться з циклом "Веснянки" ивана Франка. Спраглий свитла, гине Метелик из однойменной казки Леси Украйнки, але "хиба ж розумниша була б його смерть, якби вин навики заснув у темним льоху?" Свитло спалило його, але, окрилений надиею, вин рвався на простир. Вин шукав свитла! Лиричною поезиею "Веснивка" Маркиян Шашкевич утверджуе идеали романтизму - прагнення воли, видродження, пошук себе у свити, нездоланнисть сили надий на майбутне.

На крилах поезий ("Веснивка" М. Шашкевича)