Кожна дитина приходить у свит безгришною, чистою. Вона не може комусь заподияти зло або видплатити за образу. Як би добре було, щоб и доросли мали теж неушкоджену дитячу душу. Та, на жаль, що бильше рокив проживае людина, то бильше грихив вона мае. Скоени грихи людини переходять у трагедию особистости. Так и сталося из Чипкою — головним героем роману "Хиба ревуть воли, як ясла повни?"
Зи сторинок роману перед нами пропливае життя Чипки. Яке ж воно у нього?
У холоди, у постийному недойданни рис малий Чипка. Батька свого не знав, николи не бачив. Його мати — убога селянка Мотря жила из своею матиръю, перебивалася випадковими заробитками у багатих сусидив. Єдиною видрадою у його сиритстви була баба Оришка. Дитяче товариство його не приймало: безбатченко, злидень. Тому не любив Чипка ровесникив и тикав вид них до баби — у свит казки и життевой мудрости. Вин цикавився всим — и птахами, и землею, и Богом. Диставав найвни пояснення вид баби. Ще з раннього дитинства, часто битий долею, ровесниками и матиръю, хлопець рис замкнутим, видлюдкуватим. Чипка вже тоди закипав ненавистю до жорстокого свиту, а старенька гасила, як умила, ти перши спалахи ненависти.
У дванадцять рокив пишов у життя, у найми. и мало не спалив хазяйна за те, що той побив його за непослух. Тоди й залягла в його серци ненависть на долю, "що подиляла людей на хазяйна й робитника". Викинутий паном з двору, пас громадську череду. Спилкування з дидом Уласом приносило розраду хлопцеви. Матир свою не любив, бо вона "не вмила здержувати руку над сином", и вин ставав ще злишим писля такого виховання. В таки хвилини хлопець ненавидив свою матир.
Смерть баби Оришки, останне панське покарання дида Уласа (забрали знову до двору), видмова громади на випас Чипкою людськой худоби — перши моральни трагедий, яки так тяжко переживав Чипка.
Дали ми бачимо Чипку-юнака, що повернувся до земли, став справжним хазяйном. До хлопця прийшло кохання, яке завжди возвеличуе людину, змушуе сприймати свит зовсим по-иншому. У Чипки наче крила виросли, вин готовий любити весь свит, пробачае людям образи. Але люди позбавили Чипку земли, и цим вони вбили його любов. З пекучою ненавистю вин забрив у шинок та там и потонув у горилци. "Що тепер я? Людський попихач, наймит? Пропало... все пропало!" — так оцинюе Чипка це жахливе для себе становище.
и пишло. Увесь нехитрий його статок поплив у шинок. Горилка вигнала з дому його матир. Вин приеднуеться до злодийкуватого товариства Лушни, Матни и Пацюка. Пид йхним впливом Чипка поступово став на слизьку дорогу злочину. Здаеться, вже нищо не могло спинити Чипку, але любов и повага до Гали допомогла йому видгородитись вид минулого. Та недовго щастя посмихалось йому. Чипка покаявся в грихах, став повноправним членом громади, був "такий же прихильний до чужого нещастя, такий же жалисливий на чужу утрату", що здобув авторитет серед селян и його обрали до земства. Але панам, яки збирались нагрити руки биля земства, вин стримив, як кистка в горли.
Пани швидко вивели Чипку из управи. Це вже було останньою краплею, яка переповнила все и залишила в його свидомости тильки ненависть и бажання помсти. Чипка вбивае и грабуе всих поспиль. Жахливий стан руйнуе душу Чипки, знищуе у ний людяне и добре. Так людина мужня, горда вироджуеться и стае вбивцею невинних людей. Таким став Чипка.
Трагедия особистости переростае в нього у страшну злочиннисть, який немае виправдань.
Роман П. Мирного "Хиба ревуть воли, як ясла повни?" вчить нас бути вирними до кинця идеалам чести, добра, справедливости, николи ни за яких умов не йти на компромис зи своею совистю.
Трагедия особистости у романи Панаса Мирного "Хиба ревуть воли..."
Комментариев нет:
Отправить комментарий