Сюжетна основа книги «Подорожи з Петербурга в Москву»

Олександр Миколайович Радищев - легендарна фигура, особливо для росийськой революцийной интелигенций XIX столиття. У його поглядах на росийське суспильство бачили радикальний гуманизм и глибину розкриття социальних проблем. им’я Радищева для багатьох поколинь росийських читачив оточено ореолом мучеництва. Це пов’язане з историею створення книги «Подорож з Петербурга в Москву», над якою письменник працював биля десяти лит

Спрямована проти царату й помищицько-крипосницького ладу, книга ця викликала гнивну реакцию царюючой тоди Катерини II. Прочитавши «Подорож», императриця обурилася й написала в примитках. «Надий думае на бунт мужикив… Царям грозить плахою… Вин бунтивник гирше Пугачова». Радищева незабаром писля виходу книги заарештували й уклали в Петропавловскую мицнисть, а потим заслали в Сибир, в Илимский острог

Писля революций 1917 року литературознавци-марксисти побачили в Радищеви зачинателя социализму в Росий, але в цих судженнях вони йшли по стопах В. И. Ленина, що поставив Радищева «першим у ряди росийських революционерив, що викликають у росийського народу почуття национальной гордости».

А. Н.Радищев писав вирши, поеми, склав философський трактат «Про Людину, про його смертнисть и безсмертя», але в пам’яти нащадкив вин залишився всього лише автором «Подорожи з Петербурга в Москву». Треба видзначити, що цей твир одержало досить невтишну характеристику А. С.Пушкина, що написав, що воно «причина його нещастя й слави, е дуже посередний добуток, не говорячи навить про варварський склад».

Епиграфом до своей книги письменник взяв вирш из Тредиаковского, трохи видозминивши його. «Чудовисько обло, пустотливо, величезно, стозевно й лаяй». У Тредиаковского описуються мучення порочних людей у загробному свити. Цей опис закинчуеться тим, що цари-деспоти, смотревшиеся в дзеркало, що показувало «мерзеннисть йхних порокив», виглядали в ньому страшнее ризних пекельних чудовиськ. Таким чудовиськом и представляе Радищев самодержавно-крипосницький лад Росий свого часу

Письменник жагуче бажав сказати правду про недолики своей крайни, зброею художнього слова боротися проти зла, що пануе. Поставивши соби таке завдання, Радищев показуе життя ризних шарив суспильства, говорить про административну сваволю, про неправосуддя, про всиляки зловживання вельмож, чиновникив и помищикив

Недоликом книги, безумовно, е те, що вона являе собою збори розризнених фрагментив, зв’язаних миж собою лише назвами мист и сил, повз яки треба мандривник. Видчуваеться великий вплив французьких просвитителив, що проголосила идей ривности й братерства. Основна спрямованисть добутку - тенденцийна критика иснуючого життевого укладу Вроссии.

В «Подорожи» Радищева ми бачимо картини життя крипосного селянства. У глави «Пишака», описуючи хату, одяг, взуття селян, Радищев показуе вбогисть народу й гнивно викликуе: «Жадибнисть дворянства, грабиж, кативство - от що довело селян до такого стану…» Про те, як селянин працюе, який його праця, письменник розповидае в глави «Любани». Шисть днив у тиждень селянин працюе на пана. Для обробки своей рилли залишаються селянинови одни свята так ночи. Писля розмови из селянином автор викликуе: «Страшися, помищик жорстокосердий, на чоли кожного из твойх селян бачу твий осуд».

Картину експлуатаций селян помищиками малюе Радищев у глави «Вишний Волочок». Тут розповидаеться про помищика, що видняв у селян вси йхньой земли й змусив працювати на себе цилий рик. «Варвар! Недостоин ти мати им’я громадянина», - викликуе, звертаючись до помищика, письменник

У глави «Мидне» описуеться продаж селян з публичного торгу. От продають старого 75 рокив, винесшего на свойх плечах з бойовища пораненого батька капитана Г., що тепер його й продае; бабу, дружину старого, годувальницю й няньку. Жинку - годувальницю пана^ йй дочка з дитиною й чоловиком. и всий ций сим’й загрожуе небезпека бути розпроданой в ризни руки. Радищев закинчуе важкий опис продажу твердженням, що воли потрибно чекати не вид помищикив, а «вид самой ваги поневолення».

Автор говорить про розбещуючий вплив крипосного права на помищикив. Окреми чимали люди, що зридка зустричаються серед помищикив, ничого не можуть зробити, уважае вин. тому що весь лад проти них Виправити положення в крайни може тильки революция

Заклик до революций звучить як основний мотив у книзи Радищева. пронизуе весь йй змист. У глави «Городня» автор говорить не тильки про свое тверде переконання, що народна революция видбудеться, але й про те, що в перемигшого народу з’явиться своя власна народна культура Для Радищева джерело зла - самодержавство, для письменника не може бути доброго царя, тому що необмежена царська влада неминуче розбещуе йй носийв. З обуренням и збурюванням говорить про царську владу письменник у глави «Спаська Полесть» и в оди «Вильнисть», що Радищев помищае в книг) поряд з «Словом про Ломоносова», що викликало здивування в литераторив-професионалив

Достоевський из приводу стилю Радищева говорив, що «обривки й кинчики думок» у нього сусидять из вильними перекладами французьких просвитителив. Це теперишний вирок художний вартости добутку

Великий интерес представляе думку проф. В. В.Виноградова, знавця историй росийськой литературной мови. Вин писав: «Радищев, «захидник» до мозку костей по свойх переконаннях, по утворенню, по всий культури мислення, у той же час из гениальним прозринням для вираження свойх думок - у прози й виршах - звертаеться до скарбници народной творчости й народной мови… Але ця линия в литератури була ще слабко просунута, а тому Радищев - тильки зачинатель того процесу, що свое завершення знайшов у Пушкини»,

Для багатьох поколинь росийських читачив им’я Радищева оточено ореолом мучеництва: за написання «Подорожи з Петербурга в Москву» автор був присуджений до страти, заминеною Катериною II десятьма роками посилання в Сибир. Їй спадкоемци на трони видновили Радищева в правах, однак вин не зминив свойх поглядив и, не знайшовши до них спивчуття з боку влади, в 1802 роци покинчив из собою. Для росийськой революцийной интелигенций XIX столиття вин став легендарною фигурою, у його поглядах бачили радикальний гуманизм и глибину в розкритти социальних проблем росийського суспильства кинця XVIII столиття

Хоча Радищев писав вирши, поеми, а також склав философський трактат «Про Людину, про його смертнисть и безсмертя», у пам’яти нащадкив вин залишився всього лише автором «Подорожи з Петербурга в Москву». Цей твир одержало досить невтишну характеристику А. С. Пушкина, що написав, що воно «причина його нещастя й слави, е дуже посередний добуток, не говорячи навить про варварський склад». У Пушкина, що по праву вважаеться творцем росийськой литературной мови, були досить вагоми пидстави для настильки суворого вироку

Однак згадаемо, що Пушкин створював цю нову мову, безжалисно руйнуючи старий, котрий був, безсумнивно, громиздким, корявим, надто архайчним, зате цилком видповидав внутришньому ладу нехай «варварськой», але самобутний росиянци души, тоди як мова Пушкина була надбанням досить вузького кола зухвалой й вильнодумной молоди, вихованой в европейському дуси й найчастише из працею изъяснявшейся на ридному «варварському» присливнику. Чи можна беззастережно затверджувати, що легкисть, гладкисть, гнучкисть, плавна плиннисть и добирнисть мови Пушкина - свидчення його безсумнивного достойнства в поривнянни з мовою Державина, Карамзина й Радищева. Бути може, прави ти, хто вважае стиль Пушкина легковагим, а думка, виражену в характерний для нього вильний, розкутий форми, - плоской й спрощеной? Безумовно немае.

Однак повернемося до «Подорожи з Петербурга в Москву». Волаючи недолики цией книги дийсно впадають в око. Повисть являе собою збори розризнених фрагментив, зв’язаних миж собою лише назвами мист и сил, повз яки треба мандривник. Миркування про кричущу несправедливисть помищикив, яки не вважають свойх селян за людей, перемежовуються досить сумнивними миркуваннями из приводу деяких правил особистой гигиени. Так, наприклад, тямущи селянськи дивчини, на видмину вид розбещених свитських дам, розумиють, що чистити зуби - шкидливо й огидно, и «не здирають щодня лиску из зубив свойх ни щитками, ни порошками». Таки - по вираженню Достоевського - «обривки й кинчики думок» сусидять из вильними перекладами из французьких просвитителив. Крим того, Радищев включив у повисть свою оду «Вильнисть» и «Слово про Ломоносова»…

Сюжетна основа книги «Подорожи з Петербурга в Москву»