Марко Вовчок - основоположних прози для дитей

Видатна украйнська письменниця-демократка Марко Вовчок прийшла в литературу наприкинци п’ятидесятих рокив минулого столиття. идейними натхненниками, справжними володарями дум передових людей в Росий и Украйни в ти роки були революцийни демократи, велики просвитители Герцен, Шевченко, Чернишевський, Добролюбов, Некрасов, Салтиков-Щедрин.

Певна рич, що в перших оповиданнях Марка Вовчка немае яскравих образив протестантив, бунтарив, видвертих смиливих борцив проти крипосництва. Їй герой тут - це, здебильшого, лагидни, сумовити и навить зовни покирни люди. Не завжди й пани-крипосники виступають одвертими, жорстокими, свавильними самодурами. Про декого з них можна подумати, що вони добри, гуманни пани. Але сила оповидань Марка Вовчка розкриваеться не стильки в характерах геройв, яки, здебильшого, ледве накреслено, навить не в окремих, хоч и дуже правдивих, картинах талановито вихоплених з глибин народного життя, а в могутньому подихови в них народной ненависти до крипосницькой системи в цилому, з усима йй породженнями: з пидневильною, позбавленою радости, працею; з цилковитим безправ’ям трудящой людини; з нахабною сваволею звироднилих крипосникив та йхних прихвоснив; з жахливою, тупою коснистю, пид корою якой були скути невмирущи творчи сили народу.

Марко Вовчок в “Народних оповиданнях” високо пиднесла здорову мораль представникив народу, цилиснисть йх характерив, вирнисть у коханни и дружби, чеснисть, здатнисть на самопожертву в им’я интересив иншой людини, яку спиткало горе, и невгасне прагнення до воли, якого не вбивае навить смерть.

З особливо великим чуттям и любов’ю вона писала про жиноцтво. Нижни, ласкави матери; вирни в коханни дивчата; щири, сердечни подруги; добри, люблячи сестри; чисти, непорочни дивчата-пидлитки - вси вони сповнени тией принадной краси и душевного благородства, яки народ обезсмертив у свойй поезий.

В лютому 1858 року “Народни оповидання” потрапили до рук Шевченка, що, повертаючись из заслання и чекаючи дозволу на в’йзд до столици, змушений був килька мисяцив жити в Нижньому Новгороди. Оповидання Марка Вовчка дуже йому сподобались. 18 лютого вин написав у “Журнале”: “Не обходимо будет ей написать письмо и благо дарить ее за доставленую радость чтением ее вдохновенной книги”.

В одному из свидчень тих часив згадуеться, що Марко Вовчок звернулась з листовим проханням до Шевченка виправити що-небудь у йй новий повисти, але вин ришуче не дав на це згоди, мотивуючи досконалистю йй творив.

Миж Шевченко и Марком Вовчком було жваве листування, що не припинялося аж до смерти великого поета.

З кинця 1858 р. Шевченко став найближчим порадником Марка Вовчка, взяв на себе вси турботи в справи перекладив и видання йй творив.

Росийськи оповидання Марка Вовчка ничим не поступаються перед украйнськими. Через два роки писля першой публикаций йх в “Русаком Вестнике” Добролюбов дав високу оцинку йм у свойй статти “Риси для характеристики руського простолюду”. Вин дуже похвально видгукнувся про Марка Вовчка, як про автора оповидань з життя росиян и украйнцив, зазначивши: “У нас немае причин роз’еднання з малоруським народом!” Вин вважав, що “Марко Вовчко, у свойх простих и правдивих оповиданнях, е либонь перший и дуже вправний борець проти решток крипацтва в суспильному житти и побути. Докладно розглядаючи оповидання “Маша”, “Игрушечка”, “Саша”, “Катерина”, “Купеческая дочь” та ин., Добролюбов говорив: “з цих нарисив постае перед нами характер руськой простой людини, що збериг основни риси свой серед усих збезличуючих, гноблячих, убиваючих видносин, яким вин пидлягав протягом килькох столить”. Особливо високо оцинив вин оповидання “Маша” та “Игрушечка”.

З 1859 до 1863 р. з’явилось чимало творив Марка Вовчка, писаних украйнською и росийською мовами. За кордоном вона закинчила “Ледащицю” и “Пройдисвит”, написала повисти “Три доли”, “Вид себе не втечеш” (”Павло Чорнокрил”), “Лимеривну”, оповидання “Не до пари”, “Два сини”, казки для дитей - “Кармелюк”, “Ведмидь”, “Невильничка”, “Дев’ять братив и десята сестриця Галя” та ин. Тоди ж з’явилися твори “Глухой городок”, “Червонный король”, “Тюлевая баба”, “Жили да были три сестры” та ин.

В кращих творах, написаних за кордоном, Марко Вовчок продовжувала розробляти ти ж таки теми, що й у “Народних оповиданнях” та “Рассказы из русского народного быта”. Оповидання “Ледащиця” мае яскраво виявлений атикрипосницький характер и стойть поруч таких талановитих творив, як “Козачка”, “Маша”, “институтка”. Прагнення крипакив вирватися на волю тут пиднесено до найвищого ривня драматизму. Жадане визволення приходить тоди, коли люди, вкрай понивечени крипосницькою системою, уже не мають сили скористуватися з нього.

Хвилююча социальна трагедия, талановитого, з великою художньою силою розкрита письменницею в оповиданни “Ледащиця”, звучить як суворий присуд над крипосницькою системою и всима йй породженнями в житти та побути тогочасного села.

В оповиданни “Два сини” Марко Вовчок правдиво змалювала солдатчину, що була важкою карою для селянства. Мати-вдова двох синив Андрийка та Василя. Коли сини дийшли вику, йх забрали в солдати. Андрий десь загинув, а Василь, з пидирваним солдатчиною здоров’ям, повернувся до матери… помирати. Писля смерти Василя стара мати доживае вику в самотини. “Живу… дивлюсь, як хата валиться. Чую, що й сама пилом припадаю, - якось дурнишаю, якось туманию, наче жива в землю входжу”. В цих словах дано узагальнену картину того, яким важким лихолиттям для народу була крипосницька система и до яких страшних наслидкив вона привела селянство.

Показови життя наймитства и жорстокой експлуатаций його куркулями Марко Вовчок придилила головну увагу в казци “Дев’ять братив и десята сестриця Галя”. Казковий, романтичний план тут мае суто-литературний характер.

Марко Вовчок - основоположних прози для дитей