Леся Украйнка Поетеса, перекладачка, громадська диячка

Лариса Петривна Косач народилася 25 лютого 1871 року в мистечку Новогради-Волинському. Батько письменници, Петро Косач, був освиченою прогресивною людиною, членом Старой Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, - видома в украйнський литератури письменниця пид псевдонимом Олена Пчилка.

Дивчинка виховувалася в культурному украйнському середовищи, де завжди панував дух национальних традиций, пиднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспильного досвиду.

Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кисток, дивчина змушена була подовгу лежати прикутою до лижка. и саме хвороба, и ликування йй завдавали нестерпних мук, але мужня дивчинка терпляче зносила страждання. У перерви миж нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нови й нови предмети. Програму йй складали батьки. Не довиряючи официйний шкильний, вони розробили свою методику: сами добирали литературу, сами визначали обсяги необхидних знань з тией чи иншой дисциплини. иноземних мов Лесю навчили специально запрошени для цього вчители. Це дало змогу йй вильно опанувати французьку, нимецьку, английську мови, не кажучи вже про росийську та польську. Окрим того, вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, италийську, испанську, грузинську та инши. Маючи за плечима ци знання, гениальна поетеса могла знайомитися з найпередовишими досягненнями свитовой думки и долучатися до них.

Писати дивчина почала ще й не досягнувши десятиричного вику. Вирш “Надия” позначено 1880 роком, а вже через декилька рокив поетични публикаций, пидписани промовистим псевдонимом Леся Украйнка, почали з’являтися в преси регулярно.

У свойй другий збирци “Думи и мрий”, виданий у Львови 1899 року, Леся Украйнка вмистила дви поеми: “Роберт Брюс, король шотландський” и “Давня казка”, яки своею тематичною й идейною спрямованистю становили певний етап не лише у творчости поетеси. Питання, пов’язани з социальним та национальним визволенням народу, пиднималися з особливою виразнистю та гостротою.

Леся Украйнка взагали видзначалася прихильнистю до тем, пов’язаних з давньою историею, з далекими середньовичними часами. Це дозволило йй з бильшою волею говорити про речи, яки суворо контролювалися цензурою. Хоча де б и в яких умовах не видбувалися подий, зображени в йй творах, стосувалися вони виключно сучасности.

Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882 року стала постийно мешкати сим’я Косачив, - це ти мисця, де минали, можливо, найкращи роки життя юной поетеси. Ци мисця дали йй найосновнише - видчуття батькивщини, народу, його традиций и вири. Все життя, як дорогоцинний скарб, збирала Леся твори народной поезий. Тут вона згодом стала вирним творчим побратимом своему чоловикови - Клименту Васильовичу Квитци, талановитому музикознавцю.

У 1894 роци родина поетеси поселяеться в Киеви. Серед людей, з якими Леся Украйнка постийно спилкуеться, - Микола Лисенко, Михайло Старицький, инши видатни представники украйнськой интелигенций. Добри взаемини склалися и пидтримувалися з иваном Франком, Михайлом Коцюбинським. У 1899 роци поетеса вперше зустричаеться з Ольгою Кобилянською, дружба з якою матиме благотворний вплив на творчисть обох письменниць.

Особливого, життедайного значення для життя та творчости Леси Украйнки набуло спилкування з Сергием Мержинським, з яким вона познайомилася в Криму пид час чергового ликування. Поетеса переймаеться социал-демократичними идеями, що й призвело до йй арешту в сични 1907 року. Починаючи з 1903 року, коли здоров’я Леси Украйнки погиршилося, вона майже постийно живе в Грузий. Саме хвороба була причиною того, що поетеси доводилося постийно йздити з надиею виднайти те чудодийне мисце чи лики, яки позбавили б йй вид щоденних физичних тортур. Ликувалася вона в Болгарий, италий, Єгипти.

Спилкування з людьми, представниками ризних наций и народностей, пизнання культур инших народив, з одного боку, розширювало знання, а з иншого - давало тверде переконання про самобутнисть и велич витчизняной духовной спадщини. Все життя Леси Украйнки - свидоме служиння идей братерства. Перекладацька дияльнисть, популяризация серед украйнства досягнень свитовой думки и видкриття Украйни иншим народам - взирцевий приклад подвижництва митця.

Померла Леся Украйнка 1 серпня 1913 року в курортному грузинському мистечку Сурами. Згодом прах великой дочки украйнського народу було перевезено до Киева и перепоховано на Байковому кладовищи. Творчисть Леси Украйнки - нове пафосне слово не тильки в украйнський, але й у свитовий литератури. Життя поетеси - це легендарний подвиг мужньой и мудрой людини, нижной й нескореной жинки, гениального митця и борця, ривноцинну постать який важко знайти навить на планетарних художних теренах. Якщо йй велики попередники Тарас Шевченко та иван Франко тильки видкривали свитови Украйну, то Леся Украйнка вже доносила до свидомости найширшого загалу суспильни й естетични идеали наций, прославляла творцив йй материальних и духовних цинностей, видкривала основни рушийни сили историчного поступу.

Як справжний, истинний виразник народних интересив, вона жила не тильки животрепетними проблемами сьогодення, але й передчуттям майбутних суспильних катаклизмив. Початок ХХ столиття для империй означився тривалим 1905 роком, що витягнувся моральним терором и жорстоким ставленням аж до початку першой свитовой вийни. На цей час припадають и останни мученицьки роки життя Леси Украйнки. Саме тепер, страждаючи вид невиликовной недуги, побиваючись вид материальних нестаткив, у постийних роз’йздах и ликуваннях, за неповни 12 лит поетеса написала близько двадцяти драматичних поем - поетичний огром, який важко вимиряти звичайними методами. Це апофеоз поетичной думки найвищого емоцийного гатунку. Здаеться, через слово поета шукали и знаходили вихид биль и трагедия народу, його муки и сподивання, його вира, прагнення й идеали. Слово, насичене думкою й почуттям, мовби стало еднальною точкою перетину часу й свидомости. Свого часу Гегель зазначав, що “мова - це единий елемент, гидний передавати дух”. Леся Украйнка своею творчистю, особливо ж останнього периоду, сповна пидтвердила це визначення. Вона з надзвичайною читкистю и чуйнистю диагностувала суспильство, видкриваючи з разючою правдивистю истинну природу речей. Останне десятириччя життя Леси Украйнки, доба йй “титаничного ходу по верхогир’ях” вивершуеться драмами “Блакитна троянда”, “Руфин и Присцилла”, “Лисова писня”, “Осиння казка”, “Каминний господар”, “Бояриня”, “Адвокат Мартиан”, “Кассандра”, драматичними поемами “Вавилонський полон”, “Оргия”, “На руйнах”, “Магомет та Айша”, “Йоанна, жинка Хусова”, диалогами “Три хвилини”, “На поли крови”, “У катакомбах” та ин.

Художньо викинчений, образний свит цих шедеврив, окрим всього, вражае глибиною думки, торжеством невмирущой идейности, надзвичайно чуттевою настроенистю души.

Леся Украйнка Поетеса, перекладачка, громадська диячка