Характеристика геройв роману Гончарова «Звичайна история»

Дия роману Гончарова «Звичайна история» видбуваеться наприкинци першой половини XIX столиття, пид час правлиння Миколи I, коли були сильни реакцийни настрой в суспильстви, коли досяг неймовирних розмирив разросшийся бюрократичний апарат. и коли, незважаючи на недавно видгримилу Витчизняну вийну 1812 року, людиною сториччя, навить у Росий, визнавали Наполеона. Вин був идеалом для дворянськой молоди. У Росий було багато людей, що вважали себе росиянами наполеонами, людьми, породженими на свитло, щоб зминити долю Росий. и не зрячи Петро иванович посилаеться на столиття, говорячи, що, мол, столиття винувате у всим, що видбуваеться з його племинником

Саме столиття так розташовувало до тих романтичним настроям, яки переважали в недосвидчений, недосвидчений души Олександра Адуева, починаючи з тих пор, коли вин уперше побачив Петербург, и закинчуючи тим удень, коли вже литний Адуев уперше тверезо глянув на прожиту йм життя. Загальна ж довжина роману, вид початку до кинця, вид дня видъйзду двадцятилитнього Олександра Адуева в Петербург до дня його весилля, становить пивтора десятилиття, тобто для того, щоб испробовать вси «принадности» життя в столици й осмислити пройдений йм шлях, героеви добутку треба було ривно пъятнадцять лит

Подивимося, як зминювався головний герой «Звичайной историй» протягом усього роману. Перша думка про нього складаеться вже на самому початку: единий син своей матери, вихований майже без батька, коли Олександр спав, «люди ходили навшпиньках, щоб не розбудити молодого пана», - явно видно, що дитина розпещена. и це правда, дали вже сам Гончарив пише: «Олександр був розпещений, але не зипсований домашнею життям». Але от Олександр прийхав у Петербург, у мисто своей мрий, що так вабило провинциалив того часу-природно, такий истотний перейзд повинен був вплинути на парубка. и прикладом для нього повинен був стати його дядько, але той найчастише видштовхував свого племинника, и едине, чому вин учив його, - що треба робити дило

У души в Олександра зъявилося протириччя. Вин очикував вид дядька пидтримки й допомоги у свойх починаннях, а той спочатку говорить, що Олександрови краще повернутися в село, а потим безжалисно критикуе його добутку

Пройшло два роки. Юнак перетворився в чоловика, змужнив, став бильше впевненим у соби й, що саме головне, «став потроху допускати думка, що в житти, видно, не вси одни троянди, а е й шипи», дядюшка не миг нарадуватися на успихи свого племинника. Тепер той уже не кидався всим пидряд на шию, зробився розсудливим, але основною причиною його змини був не стильки дядько, скильки досвид

Але от Олександр закохався, и веде вин себе, як правильно помитив його дядько, немов у гарячци. Адуев-Молодший не може розумно мислити, вси свой ришення приймае в поспиху. и вси так вдало складаеться в його житти, що Олександр втрачае придбану було йм обережнисть и тверезу голову й починае робити всяки дурости: вин лякае Наденьку свойм поводженням, ледве не викликае на дуель графа Новинского. Потим у души в Олександра наступае пора гниву, вин сварить Наденьку, графа, дядюшку, та й всих людей разом узятих. Але час - великий ликар: уже рик по тому вин лише таврував графа й Наденьку глибоким презирством, и, нарешти, пристрасть у ньому видихнула. Однак парубкови не хотилося розставатися из цим почуттям, йому подобалося видигравати роль страждальця, и Олександр штучно продовжував свой мучення. Тильки тепер винуватими стали не так «пидступно обдурили» його граф и Наденька, а вси люди - таки низьки, слабодушние, дрибъязкови. Вин навить знайшов книгу, у який зустричав образи настильки ненависних йому людей

Черговий переворот у його души повъязаний з байками Крилова. Дядько, до мозку костей обурений поводженням свого племинника, розигравши роль ведмедя з байки «Дзеркало й Мавпа», показав Олександрови його роль мавпи. Останним кроком у викритти сутности Адуева-Молодшого був лист спивробитника журналу

В Олександра опустилися руки, и невидомо, що б вин зробив из собою писля трипання, заданой йому ридним дядьком, якби останний не попросив племинника про послугу - поухаживать за якоюсь удовою. Писля цього Олександр видчув, що не усе ще загублено, що вин ще комусь потрибний. Але ж усе ще молода душа Адуева просила саме таких занять, и Олександр, недовго колебавшись («Як же це пидло й низько»), все-таки погоджуеться. и береться за цю справу так натхненно, що вже через килька тижнив Бабакив, небагато побесившись, кинув йздити до Тафаевой, але Олександр закохався. Вин, звичайно, спочатку з жахом зауважував у соби перши ознаки любови, однак потим виправдав себе перед самим собою, що, мол, я вже не маленький хлопчик, та й Тафаева не та примхлива дивчинка, а жинка в повному розвитку, и, отже, ми маемо право на любов, що б там не говорив дядюшка. Але любов йх була занадто сильна, а отже, надзвичайно деспотична, така любов швидко набридае, що й видбулося

И в цей раз Олександрови не повезло з любовъю, и вин виришуе видвернутися вид настильки пидлого й низького вищого свитла, повернутися до простих людей, яки нижче його по розумовому розвитку, а виходить, не зможуть протистояти, и вин зближаеться з Костяковим. Адуев намагався вмертвити в соби духовний початок, але воно було розвинено в ньому занадто сильно й не здавалося без бою. и хоча Олександр зумив змусити себе не закохуватися, однак поневоле став «обворожителем». Нехай вин и говорив, що любов Лизи - нудьга, сам постийно йздив до ней на дачу, и причиною тому була аж нияк не риболовля. Якщо ранише парубок мучив любовъю себе, то тепер вин збирався мучити дивчину - видимо, самолюбне бажання «взяти реванш». Але в Лизи був добрий и мудрий заступник - йй батько. Вин не тильки застериг свою дочку вид неминучой пристрасти, але й дав урок юному «обворожителю», писля якого Олександрови схотилося покинчити собою, однак не отут-те було, слова його - усього лише слова, духу в нього не вистачило

Потим була пойздка в театр разом з титочкою, и там виртуозний скрипаль сильно вразив його, показавши всю незначнисть його життя. А писля розмови з дядюшкой и титочкою Адуев буквально ввирував в абсолютну правильнисть слив Петра ивановича й був готовий слипо додержуватися рад дядька. Дядько порадив йхати в село - Олександр пойхало. У сели Олександра чекав привитний прийом и любляча мати. Спочатку змина мисця благотворно дияла на нього, але незабаром «догоди матери стали докучни, а Антон Иванич огиднув; набрид и працю, и природа не зачаровувала». Очевидно все-таки, що Олександрови потрибний була праця. Вин кинувся писати, але набридло й це. и отут, нарешти, Адуев усвидомив, що йому потрибно, вин зрозумив, що вин нудьгуе по «великий» життю: у сели, удалини вид цивилизаций, йому не мисце, Олександр Адуев повинен жити в Петербурзи. Умерла мати, и тепер нищо не втримувало його в именим. А через уже чотири роки Адуев-Молодший перетворився в точну копию свого дядюшки.

инший персонаж, якого також у якимсь ступени можна назвати головним, - дядько Олександра, Петро иванович Адуев. Вин у свий час пройшов такий же шлях, як и його племинник, але Петро Иванич не любить розповидати про це. Начебто б вин зминився якось видразу, без пидготовки, але протягом усього роману з дядюшкой видбувалися непомитни змини, и, зрештою, вин самостийно зрозумив велику истину - не в грошах щастя. Петро Иванич усвидомив, що здоровъя його и його дружини, а також йхни взаемини набагато важливише, ниж положення в суспильстви й знехтуваний метал. и, як не дивно, основний вплив на змину Адуева-Старшого зробив його молодий племинник, що показав тому самого себе з боку. Очевидно, Петро Иванич жахнувся в души, плюс ще його хвороба, слабисть дружини и йй повна байдужисть до всього, що видбуваеться з нею й з йй чоловиком. Вси ци фактори зробили свою справу - Петро Адуев вийшов вотставку.

Час - от що накладае на геройв Гончарова певни риси. Один - у потенциали романтик, якого «засмоктуе» середовище, иншой - людина свого часу, що, як виявляеться, не може в ньому жити.

Характеристика геройв роману Гончарова «Звичайна история»