Осинни писни Поля Верлена

Поезию видатного французького поета Поля Верлена визначають як щоденник довгих мандрив його души в мори життя. Для того, щоб зрозумити йй, треба ознайомитись з життевим шляхом митця.


Сумни осинни пейзажи майже завжди акомпанували почуттям, свитобаченню и свитосприйняттю Верлена. Його поезия - це лирична сповидь, история переживань. У перший збирци сонетив автор писав: "… моя душа народилася для жахливих катастроф". Це пророцтво пидтвердилось життям: боротьба за политичну волю, спроба доброго симейного иснування, пошуки Бога, трагична дружба з А. Рембо, увъязнення, злидарювання.


Але ци особисти негаразди поета тисно повъязани зи зминами епох, бо справжний митець тонко и глибоко видчувае вси життеви негаразди. Його душа прагне гармоний свиту, краси, чистоти людських видносин. А все, що видступае вид цього, е злом, жорстокистю. Генрих Гейне, видатний нимецький поет, так сказав про Верлена: "Свит розколовся, и трищина пройшла кризь поетове серце". и народжуються вирши, повни видчаю, гниву, тривоги, туги. Цей биль души породжуе образ сумних осинних писень.


У виршах П. Верлена на першому мисци знаходиться не видображення подий, а навиювання певного настрою. Тому його поезий - це не барви, а йх видтинки. Вирши дуже музикальни, и йх мелодия сильно впливае на читача: "Найперше - музика у слови!". "Щоб вирш твий завжди був крилатий, щоб душу поривав шукати нову блакить, нову любов". Для поетизаций вирша Верлен створюе нову будову строфи, незвичнисть римування.


Якщо музичнисть вирша передае настрий поета, то сюжети и образи - те, чого прагнула його душа. Поль Верлен використовуе описи природи для видображення у ний видповидних свойх переживань. У вирши "Вже пройшла зима", присвяченому наречений поета, видображаеться надия автора на земне щастя:


Це блакитне небо - лиш винець лазури, Що в души смиеться свитломолодий,


Це моя весна, це кинець зажури,


Це велике свято здийснених надий.


Але життя руйнуе мрий и надий. и вже у вирши "Романси без слив" видчуваються печаль и туга: "Так тихо серце плаче, Як дощ шумить над мистом".


У ранний збирци "Меланхолия" видчуваемо пригничений стан, байдужисть и розирванисть з навколишним свитом. Поет прагне вирватись на волю, до свитла, але не може. и це породжуе безвихидь життевого шляху:


Життям утомлена, пойнята жахом смерти,


Моя душа - мов бриг, що помиж хвиль и криг


Щомити жде кинця в безжальний круговерти.


Настрий осиннього смутку зображений и у вирши "Осиння писня". Це и пейзаж осени, и пейзаж души поета водночас. Видповиднисть станив души й природи у ций поезий интуйтивна, символична:


Неголосни


Млосни писни


Струн осинних


Серце тоби


Топлять в журби,


В голосиннях…


Слово у поета дие не стильки прямим свойм предметним значенням, скильки смисловим ореолом.


Поезия П. Верлена видкрила нови можливости у видтворенни найскладниших переживань. интуйция поета допомогла йому знайти таки форми вирша, в яких вин поеднав мелодию и змист, видтинки стану души и зовнишни образи. Творчи надбання митця надали поштовх до розвитку нових пошукив молодих поетив, яки перетворили його на своеридний литературний манифест. Лирика П. Верлена наближае нас до великой таемници Всесвиту - поетичной души, яка страждае и плаче вид болю, нагадуючи плач скрипки, смичком якой була доля поета, що зривала з йй струн сумни осинни писни.

Осинни писни Поля Верлена