Нобелiвський лауреат, американський поет-модернiст Томас Стернз Елiот - автор понад чотирьохсот лiтературно-критичних праць, поетичних збiрок, вiршованих драм.
Поезiя Т. Елiота надзвичайно складна. Щоб зрозумiти його образи, треба мати грунтовнi знання з iсторiй, фiлософiй, лiтератури, мовознавства. Сам Елiот казав, що сучаснi поети мусять бути складними для розумiння, тому що сама дiйснiсть, цивiлiзацiя XX столiття - явище надзвичайно складне i рiзнопланове. Ця складнiсть, вiдбиваючись у витонченiй поетовiй уявi, змушена народжувати складнi i рiзноплановi твори. Поезiя Елiота звертаеться до думки читача, примушуе його розмiрковувати, робити висновки. Але разом iз тим поезiя Елiота залишаеться в першу чергу поезiею, зi своерiдним образним свiтом, з глибоким емоцiйним впливом. Навiть коли не всi образи зрозумiлi, читач сприймае саме поетичну модель свiту, що пропонуе Елiот. Невипадково iм’я Елiота користуеться особливою пошаною серед англомовних читачiв: вiн вiдкрив таемницi, як перетворити на поезiю зовсiм не поетичну дiйснiсть XX столiття.
Справжня поезiя завжди розкривае внутрiшнiй свiт поета, проблеми, що хвилюють його, i це знаходить вiдгук у читачiв, викликае емоцiйну напругу. Поезiя Елiота розкривае глибокий сум поета, вiдчуття катастрофiчностi сучасной цивiлiзацiй, i цей сум, це вiдчуття передаються читачевi.
Поема “Порожнi люди” - яскравий приклад того, як вiдбилися тут найхарактернiшi риси епохи Елiота i розкриваеться провiдна тема його творчостi.
Важливу роль вiдiграють епiграфи. Перший, “Мiстер Курц померла”, Елiот взяв з повiстi Дж. Конрада “Серце пiтьми” i пов’язаний вiн з темою втраченой вiри. Саме такою поганою англiйською мовою служанка повiдомляе про смерть бiлого мiстера Курца, якого одне плем’я у Конго вважало за бога. Якщо вiн помер, виходить, богом вiн не був. Так виникае тема зневiри, тема оманливих вiрувань. Другий епiграф, “Подайте Старому Гаю”, пов’язаний зi старовинною англiйською традицiею: кожного року 5 листопада спалювати опудало Гая Фокса, одного зi змовникiв, щонамагалися пiдiрвати англiйський парламент. Напередоднi 5 листопада дiти ходять з опудалом i прохають подати пеннi. Потiм опудало спалюють. Цей епiграф натякае на схожiсть геройв поеми, “порожнiх людей”, з опудалом Гая Фокса, а також тугу за життедайним вогнем для “порожнiх людей”, вiд якого вони мають очистити ся або згорiти, якщо бiльше нi на що не здатнi. Хто ж вони, цi “порожнi люди”? Так поет називае свойх сучасникiв, якi зневiрилися, в душах яких лише порожнеча i труха i немае нi почуттiв, нi сутi. “Порожнi люди” ходять у “царинi смертi”. У поемi складна система образу Смертi. Люди зневiрилися, тому не вiрять i в безсмертя. Невiра в безсмертя, за Елiотом, i е смерть. Тому “порожнi люди” вже мертвi, хоча живуть на землi.
Ми люди порожнi,
Спустошенi люди,
Соломою випханi,
Купчимось,
I мозки солом’янi хилим.
Як шелести, шепоти нашi
Тихенько й подiбно
Трiщать шарудiнням безсилим,
Як вiтер в сухiй ковилi…
Ще один складний образ проходить майже через усю поему - образ Очей. Цей образ Елiот взяв у Данте. Неможливо, не зустрiвши i не витримавши погляду Беатрiче, потрапити в рай. Цих очей бояться “порожнi люди” i прагнуть йх побачити. Але “порожнi люди” слiпi, i повернути йм зiр можуть тiльки очi любовi, очi Беатрiче.
Третiй образ, що зачаровуе читача, - образ Тiнi, який символiзуе втрату волi i нерiшучiсть. Тiнь падае на все, до чого торкаються “порожнi люди”. Навiть коли роблять спробу пригадати молитву, на ней падае Тiнь, перетворюе молитву на нiсенiтницю.
Всi цi образи (”порожнi люди”, “царина смертi”, “слiпi очi” з одного боку, Беатрiче, “очi любовi” - з другого) створюють своерiдний поетичний свiт Елiота, i, навiть на читача не дуже обiзнаного в лiтературнiй традицiй, йх використання справляе сильне враження. Цi образи примушують задуматися над питаннями, що вирiшуе поет у своему творi, привертають до найважливiших моральних цiнностей, яких людство здатне зректися.
Роздуми над питаннями моралi в поемi Томаса Стернза Елiота “Порожнi люди”
Комментариев нет:
Отправить комментарий