интимна лирика В. Стуса

Василь Стус писав вирши про кохання. Сказати так — те саме, що сказати: "Пушкин написав вирши про памъятник Петру и".

Замислиться тильки: майже вся лирика, присвячена коханий, синови, симъй, написана за десять тисяч километрив вид них, у неволи, з постийною гиркою думою про те, як ускладнив и покаличив вин йм життя. Цей биль за безневинни страждання жинок виплеснувся у вирши на мотиви украйнськой народной писни "йхали козаки", в який е таки рядки:

...привъязали Галю до сосни косами,

Розийшлись по лису, назбирали хмизу,

Пидпалили сосну вид гори до низу...

Полумъя, в якому горила нижна, довирлива дивчина, охопило серце поета. Свою провину перед жинкою вин видчував особисто — и як провину усього людства перед коханою, матиръю, нареченою:

Прости мене, що ти, така свята,

На тим вогни, як свичечка, згорила.

О як та била билота болила,

Як болила била билота!

Василь Стус уявляе кохання як таки видносини, коли люди стають — одна душа, одне тило, одна доля. Тильки взаемна щиристь и жертовнисть роблять любов справжньою:

Виддай мени своей смерти частку,

Визьми од мене часточку життя,

Вдвох уникнем самоти, як пастки...

У неволи, у розпуци вин береже спогади про щастя, яке тильки в снах повертаеться до нього:

Наснилося з розлуки, наверзлося,

З морозу склякло, з туги — аж лящить.

Над Припъяттю свитання зайнялося —

и син бижить, як горлом кров бижить.

Клята жиноча професия — чекати чоловика з моря, из шахти, из тюрми... Василь Стус из далечини очима души бачить, як у порожний кимнати била, немов стина, притомившись чекати, спить самотня жона. Оте простонародне "жона" надае дуже особистого смислу поезий, мов щось суттеве намагаеться передати ридний людини поет — свий биль, тугу, спивчуття.

Згодом тяжчають спогади й думки. Муки близьких людей додають ще бильшого болю в засланни, и стають перед поетом постати жинок, розлучених з ними.

Жинку лишив на наругу, маму лишив на биду. Ридна сестра, як зигзиця, бъеться об мури тюрми... Безрадисна повисть пидхопить до финалу. Уже й поет готовий до смерти, з нею тепер буде шлюб. А сниться дим, сниться, як

Спить кохана. Мати спить.

и навзнак,

По вечирний змори впавши,

Син мицно спить.

Останне прохання — "видпусти мене, ясновельможний: бачу Украйну в тьмяних снах" — крае серце.

интимна лирика В. Стуса