Давайте поспоримо, Базаров! (за романом I. С. Тургенева «Батьки и дити»)

Я ничийх думок не роздиляю--

Я маю свой

и. Тургенев

«...Ми диемо в силу того, що ми визнаемо корисним. У теперишни часи кориснише за все заперечення — ми заперечуемо».

Чий ж це слова? Кому вони належать? Хто ця людина, котра може так упевнено говорити?

Переди мною роман и. С. Тургенева «Батьки и дити». Цей роман був написаний автором у 1860 роци. Створювався вин за часив пидготовки и проведення селянськой реформи, в умовах подальшого загострення боротьби миж протидиючими силами росийського суспильства, — либералами и демократами. Роман и головний герой — демократ-ризночинець Базаров, за визначенням самого автора, стали «вираженням новитньой нашой сучасности». Роман визначний тим, що викликае бажання подумати, поспорити.

Сторинка за сторинкою я знайомлюся з головним героем роману — Євгением Базаровим, из його биографиею, з характером, з заняттями, з поглядами.

Що ж, Євгений, ви мени симпатични. Мени подобаеться ваша самостийнисть, завзятисть у досягненни мети.

Дитинство ваше пройшло в бидний симъй повитового ликаря. Автор ничого не говорить про ваше студентське життя, але треба думати, що воно теж було бидним, трудовим. Ваш батько говорить, що ви в нього «зроду зайвой копийки не взяли». Мабуть, Євгений, ви утримували себе в университети власною працею, перебиваючись копийчаними уроками. и в той же час знаходили можливисть серйозно готувати себе до майбутньой дияльности.

З цией школи труда и нестаткив ви, Євгений, вийшли людиною сильною и суворою. У вас можна повчитися. Мене приваблюе ваше видношення до праци. Прийхавши на видпочинок у садибу Кирсанових, ви зразу приймаетеся за роботу: збираете гербарий, займаетеся ризноманитними дослидами й анализами. Курс медичних наук, який ви прослухали, розвинув природний розум, видучив сприймати на виру яки б то не було поняття. Дослид — от ваше едине джерело пизнання, а особисте видчуття — останне переконання. Мени подобаеться ваша смиливисть у судженнях, ваши думки про перебудову суспильства, критика марновирства и забобонив. Як упевнено заявляете ви: «Аристократизм, ... либерализм... скильки иноземних и зайвих слив! Росийський людини вони задарма не потрибни».

Мени импонуе ваша манера говорити. Промова, позбавлена будь-яких словесних прикрас, багато присливъйв и приказок: «Шила в мишку не потайш», «Бабуся надвое сказала». Говорите ви багато и просто, але думки виражаете из суворою и мужньою прямотою, без всякой ухильности, не змушуючи себе до фальши. Все це дае пидставу говорити про ваш справжний демократизм, про близькисть до народу, про силу ваших переконань, про те, що ви дийсно нова людина.

и в той же час я готова з вами поспорити. Отже, що ж ви заперечуете?

Ви сами видповили на це запитання: «Все!» А що «все»? Звичайно, заперечення самодержавства, крипосного права — це похвально. Заперечення всього того, що породжено «потворним станом суспильства»

— народних злиднив, безправъя, темноти, неуцтва. Я з вами цилком згодна. Адже таке заперечення носить, безперечно, революцийний характер и тому, говорячи словами Тургенева, якщо ви називаетеся нигилистом, — «треба читати: революционером».

А дали? Що ж ви заперечуете дали? Кохання? Кохання у идеальному розуминни ви називаете «нисенитницею», «непрощенною дуристю». Як же ви помиляетеся! За всих часив людина складала писню свого серця, вичну писню кохання. Я можу навести вам на доказ багато висловлювань великих людей ризних часив про кохання, що, на жаль, будуть не на вашу користь.. «Хто не знав кохання, той усе одно, що не жив» (Мольер). «Кохання — творець усього доброго, пиднесеного, сильного, теплого и свитлого» (Писарев).

А ваше ставлення до жинки? Яки зневажливи ваши вислови: «Вильно мислять миж жинками тильки потвори». и саме тому ви вже не хотили допустити свободи думки в жинках.

Я довго роздумувала над тим, чи було ваше почуття до Одинцовой справжним коханням. Так, ця жинка зумила вирвати у вас слова признання: «Так знайте ж. що я кохаю вас нерозумно, до нестями... Ось чого ви домоглися». Мени здаеться, що вид такой людини, як ви, сильной и вольовой, подибни слова просто так не почуеш. Так, ви кохали йй. Але не хотили соби в цьому признаватися, тому що боялися кохання, яке так за - хльоснуло раптово вас. Звичайно, ви, Євгений, людина дилова. и кохання, як ви, напевно, вважали, буде тильки заважати вам. Тому, не погоджуючись из вами, я вас тришки и розумию.

Не згодна з вашим видношенням до мистецтва: «Рафаель гроша мидного не вартий, а росийськи художники ище менше». Як ви можете так думати!

Творами росийських художникив, поетив, музикантив завжди захоплювалися и понини захоплюються люди усього свиту. Хоча и тут я можу вас у чомусь

Виправдати. Ви жили в такий час, коли мистецтво не було надбанням народу. и захопитися ним, по-вашому, це значить «видийти вид дила». Але ви не прави. «Мистецтво — це найбильша радисть, яку людина доставляе самому соби», — сказав Писарев. Дуже шкода, що ви не встигли цього зрозумити. Ви, Євгений, материалист. Але у ваших поглядах е елементи поверхневого, грубого материализму.

Ви ототожнюете закони природи и людського життя. Ви вважаете, що в усих людей моральни якости однакови, тому що «у кожного з нас мозок, серце, печинка однаково улаштовани». У цьому ваша велика помилка.

Природа... З одного боку, ви, як людина, котра захоплюеться природними науками, любите и розумиете йй. Аз иншого... «Природа не храм, а майстерня, и людина в ний робитник». Що ж, начебто правильно говорите. Людина може и повинна пидкорити гризни сили природи, змусити йх працювати на себе. Але в той же час, як можна не захоплюватися красотою наших лисив, лугив, степив! Люди з теплом и любовъю вирощують мильйони троянд, гвоздик, тюльпанив для того, щоб милуватися ними. Для того, щоб вони дарували нам радисть и гарний настрий.

Незрозумило мени ваше видношення до народу. Ви иноди говорите про мужикив так, що можна подумати, ниби вони вам байдужни. Напевно, пид впливом настрою, ви сами пишаетеся тим, що ваш «дид землю орав». Чому ж у ваших поглядах так багато протирич? Та й автор, що створив вас, вважае, що «час Базарових це не прийшов». и все-таки я ще раз говорю, що ставлюся до вас з великою повагою.

З болем я читала рядки роману, з яких дизналася про вашу нелегку смерть. Звичайно, вам хотилося жити. Адже так шкода прощатися зи свойм життям, из своею думкою, из своею справою. Але цей биль розставання з життям виявляеться в зневажливому видношенни до себе и до того безглуздого випадку, який погубив вас. и хоча наприкинци роману ви вже надилени похмурим песимизмом, скептичним видношенням до усього, до останньой хвилини ви залишилися вирним соби. и я вважаю вас особистистю сильною, мужньою, незважаючи на ваши хибни погляди и помилки.

Давайте поспоримо, Базаров! (за романом I. С. Тургенева «Батьки и дити»)