и. Творчисть В. Самийленка. (Володимир Самийленко — видатний украйнський митець, який працював у багатьох жанрах. Його творча спадщина включае интимну и пейзажну лирику, гостру политичну сатиру, громадянську поезию. Створив митець чудови драми, драматизовани гуморески — «Драма без горилки», «Дядькова хвороба». Дуже важливою як у творчости поета, так и в украйнський литератури взагали стала драма «Чурайвна», у який письменник осмислюе життеву драму видатной украйнськой писнярки Маруси Чурай. Окремим творчим здобутком Самийленка е численни переклади художньой литератури украйнською. Вин переклав твори О. Пушкина и В. Жуковського, М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольера, Дж. Байрона. Своею перекладацькою працею вин наблизив украйнського читача до свитовой культури й литератури).
II. Вирш «Не вмре поезия».
1. Поезия — безсмертна. (Сила поетичного слова полягае у його здатности торкатися найпогаемниших струн людськой души, будити в ний приспани почуття, нагадувати, що ти — Людина, и спонукати до дий задля здийснення поставлених цилей.
Не вмре поезия, поки душа бажае Зирнути в ти край, де око не сягне, и хоче з меж ву зьких порватися в безкрае, Щоб зрозумити все небесне и земне.
Оптимизм поета — у переконанни, що истинна поезия переживе периоди байдужости и бездуховности, коли людство, забувши продух свий, дбатиме лише про йжу. Все одно душа потребуватиме чогось вищого и небуденного, пробуджуватиме забути мрий и сподивання).
2. Поет — спивець народу, доля його невидъемна вид доли людства. (Ще на початку вирша В. Самийленко стверджуе тезу про невмирущу силу поезий, бо жити йй, допоки иснуе земля, «Поки природи глас людина серцем слуха...». Поет писав про те, що сам видчував свойм серцем. В цьому — правдивисть його слова. Остання строфа вирша звучить як розуминня його високой мисий спивця народу.
А якщо людськости зла доля присудила Диждатися колись життя свого кинця, То буде на земли останняя могила — Останнього спивця).
III. Значення цього твору й творчости поета для украйнськой литератури. (Про значення творчости В. Самийленка можна говорити багато. Про це свидчить хоча б те ризноманиття жанрив, у яких працював митець. Величезне значення мають не тильки литературни твори, а й художни переклади свитовой та росийськой класики, зроблени В. Самийленком. Його творчисть оцинили не лише читачи, а й украйнськи письменники. Вин самовиддано любив Украйну и читко усвидомлював свое мисце як поета у житти його народу).
Життествердна сила поетичного слова (за виршем В. Самийленна «Не вмре поезия»)
Комментариев нет:
Отправить комментарий