Шкильний твир на тему Вирши, поеми й думи К. Ф. Рилеева

КОНДРАТиЙ ФЕДОРОВИЧ РИЛЄЄВ. У литературному руси 10-20-х рокив XIX столиття важливе мисце займае творчисть поетив-декабристив - Рилеева, Одоевського, Кюхельбекера, Раевського й багатьох инших, чий имена ввийшли в историю росийськой литератури як имена найближчих спадкоемцив Радищева. Найбильш яскравим и талановитим серед поетив-декабристив був Киндратий Федорович Рилеев. У грудни 1825 року головним будинком у Петербурзи стала Петропавловська мицнисть: сюди звозили державних злочинцив, учасникив повстання декабристив. Майже шистсот чоловик залучили до наслидку. Сто двадцять один з них був визнаний винним и видправлений у каторжни роботи, у мицности, розжалувани в солдати й переведени в диючу армию на Кавказ. П’ять из них, у тому числи й Рилеев, були страчени. Насильно обирвалося життя поета. Рилеева ми можемо беззастережно назвати поетом-громадянином, у творчости якого життя й поезия злилися в одне циле. Нездоланного - до повстання декабристив Рилеевим було написано невеликий, але дуже сильний вирш “Громадянин”. У ньому поет призивае виконати свий громадянський обов’язок и разом з тим застеригае тих, хто “з холоднокровнистю кидае холодний погляд на нещастя страждаючой витчизни”. Розвиваючи свою думку, поет говорить:

Ø Вони покаються, коли народ, повставши, Застане йх в обиймах дозвильной млости.

Таки политични вирши, як “Бачення”, “Цивильна мужнисть”, “Я буду у фатальний час…”, поеми “Войнаровський”, “Наливайко”, думи, агитацийни писни, виводять Рилеева на перше мисце в литературному руси 10-20-х рокив XIX столиття. Особливе мисце займають килька писень, складених йм у спивавторстви з А. А. Бестужевим: “Ти скажи, говори…”, “Ах, нудно мени…”, “Уж як на неби дви веселки…”, “Як иде коваль так з кузни…” и инши. Своериднисть цих писень у тим, що вони дуже близьки по своему склади до народного. Вони передають думи народу, поневоленого царською тираниею, барами й чиновниками:

Ах, нудно мени И в ридний сторони; Усе в неволи, У тяжкий частци,

Видно, столиття доживати.

Ниде й ни в кому не знаходить народ правди: грабують його добродий “без сорому”, ще важче народу вид царських поборив:

Ø Нас поборами цар Висушив, як сухар, дороги, Ø То податки Розорили нас украй.

Однак и в крайним лиху народ не падае духом, вин вирить у свой сили й здатности:

Ø А що силомиць виднято Силомиць виручимо ми те.

Особливе мисце у творчости Рилеева займае поетичний цикл “Думи”, що створювався в 1821-1823 р., а в 1825 р. був виданий окремою книгою. У передмови до цией книги Рилеев пояснила походження й особливости жанру складових йй виршив и циль, що вин прагнув досягти: “Нагадувати юнацтву про подвиги предкив, знайомити його з ясновельможними епохами народной историй, здружити любов до батькивщини з першими враженнями пам’яти - от вирний спосиб для прищеплювання народу сильной прихильности до батькивщини…”

Центральне мисце в думах займають образи борцив за незалежнисть батькивщини й волю народу, борцив проти деспотизму й гноблення. Поет захоплюеться мужнистю Святослава, Мстислава Видважного, Дмитра Донського, Єрмака, ивана Сусанина. Особливо дориг йому Волинський, втилення “доблести цивильной”, “витчизни вирний син”, “заклятий ворог ганебного неправосуддя”. Не виникае сумниву, що думки, яки висловлюе Волинський: “Славна кончина за народ!.. За истину святу. и страта мени буде торжеством!”, його готовнисть, “любов’ю до батькивщини дихаючи”, стати “за стражденних - зализними грудьми”, - все це були переконання самого Рилеева. Свий идеал поета, “правди вирного жерця”, “шанувальника полум’яного добра”, “органа истини священной”, що “вище всих на свити благ/ Суспильне благо ставив/ Святу чесноту славив”, завжди залишався “гнаних обороною/ И зла непримиренним ворогом”, Рилеев втилив у думи “Державин”.

Варто помитити, що установка на повчання, на виховання позитивним прикладом перешкодила исторично вирному зображенню в думах подий и диячив минулого. Але величезна популярнисть дум свидчила про своечаснисть цих добуткив и диевости засобив, до яких звернувся поет.

Особливе мисце в цикли займае “иван Сусанин”, едина дума Рилеева, у центри якой коштуе не цар, не князь, не вельможа, що думае принести темним безмовним масам волю, освиту, а людина з народу, що служить правий справи так, як вин його розумие. Сусанин - самий исторично правдивий характер из всих, яки ми бачимо в думах. Думу “иван Сусанин” високо цинував Пушкина. Глинка створив оперу “иван Сусанин”. Загальнонародною популярнистю користувалася дума “Смерть Єрмака”, що стала народною писнею (”Ревила бура, грим гримив”). В 1823 р. створюеться поема “Войнаровський”, що видбила значни змини, що видбувалися у творчости Рилеева. У ний уже немае того злиття автора з героем, у вуста якого поет вкладае свой думки й переконання, що було характерно для дум. Поет и герой уже по-ризному дивляться на що видбуваеться, по-ризному оцинюють його. Змист поеми становить тепер оповидання, хид подий, яким вона присвячена. Своериднисть поеми видзначив Пушкин: “Рилеева “Войнаровський” незривнянно краще всих його “Дум”, - писав вин, - склад його змужнив и стае оповидальною-оповидальним-щирим-оповидальним, чого в нас майже ще ни”.

Пидбадьорений високою оцинкою, що одержала в Пушкина перша поема, Рилеев починае поему “До”, присвячену боротьби за национальну незалежнисть украйнського козацтва з панською Польщею наприкинци XVI столиття. Поема залишилася незакинченою. Судячи зи збережених уривкив, велике мисце в ний повинне було зайняти зображення картин народного життя й побуту, участи народних мас у национально-визвольний боротьби. У головному герой поеми пидкреслена його близькисть до народу, готовнисть виддати життя боротьби за звильнення народу вид иноземного ярма. Герой поеми “Наливайко” - гетьман, що пидняв меч за свий край:

Чи можу однаково бачити Поневолених землякив? Ни, немае! Мий жереб: ненавидити Доривнюе тиранив и рабив.

Гетьман Наливайко передбачав трагичний результат, однак це не зупинило його. У поеми е як би пророчи слова головного йй героя:

Видомо мени: погибель чекае Того, хто перший повстае На народ - Доля мене вуж прирекла. Але де, скажи, коли була Без жертв покутувана воля? Загину я за край ридний, Я це почуваю, я знаю,

Цього ж слова можна виднести й до самого Рилеева. Декабрист Н. А. Бестужев побачив у них вказивка на “майбутний жереб” поета, и Рилеев погодився з ним. “Вир мени, сказав вин, - що щодня переконуе мене в необхидности мойх дий, у майбутний погибели, котрою ми повинни купити нашу першу спробу для воли Росий”. Вища доблесть и заслуга перед народом у його очах - це дияльнисть борця за звильнення власной крайни. На виршах Рилеева виховувалися наступни поколиння борцив за волю. им’я Рилеева було для них, по вираженню Огарьова, “доблесним завитом и зиркою”.

Шкильний твир на тему Вирши, поеми й думи К. Ф. Рилеева