Людська душа, йй страждання и муки, муки совисти, моральне падиння, и духовне видродження людини завжди цикавили Ф. М. Достоевського. У його творах зустричаеться багато персонажив, надилених воистину трепетним и чуйним серцем, людей, добрих за природою, але з тих чи инших причин опинилися на моральному дни, втратили повагу до себе як особистости або опустили свою душу в моральному плани. Деяки з цих геройв так николи и не пиднимаються на колишний ривень, а стають справжними негидниками. иншим же героям належить пройти важкий и важкий шлях воскресиння своей души, повернення йй людськой подоби. До одних з таких персонажив належить и Родион Раскольников, Головний герой роману «Злочин и кара».
Вже з перших сторинок роману стае зрозумило, що Раскольников занурений у хворобливий стан, поневолений философською идеею, що допускае «кров по совисти». Розмирковуючи над витчизняной та всесвитньой историею, спостеригаючи сучасну росийську дийснисть, Родион приходить до висновку, историчний процес и будь-яка змина, що видбуваеться в суспильстви, здийснюються тильки за рахунок чийх або страждань, людських жертв и крови. Тому вси люди диляться на дви категорий: «тварюк тремтячих», яки покирно приймають будь-який порядок речей, и «право мають» - людей, яки порушують моральни норми и громадський порядок. Останни е творцями историй, тому мають право не зупинятися перед насильством, кров’ю, якщо це приведе йх до здийснення йхних идей. А розвиток суспильства видбуваеться саме за рахунок нехтування такими людьми «тварюк тремтячих». Виношуючи свою идею про «надлюдину», Раскольников мрияв про роль володаря и рятивника одночасно. Його настильки захоплюе ця антихристиянська идея, що вин йде на вбивство бабуси и повнистю занурюе свою душу в прирву, з якой, здавалося б, немае ниякого виходу.
Пишовши на вбивство беззахисною старой, Раскольников сподивався, що зможе пидняти себе до ривня «надлюдини», але виявилося, що, навпаки, опустився в моральному видношенни, став схожим на таких негидникив, як Лужина и Свидригайлов. Єдине, що видризняе його вид них, так це муки совисти. У якийсь мири вони стають видправним пунктом на шляху до духовного видродження героя. Адже якщо не було йх, не став би Раскольников так анализувати свое злочин, Не став би рватися до Сони, не взяв би з ней християнський хрестик. Родион видчувае, що в моральному плани Соня набагато вищий за нього, тому що не дозволяе соби зневажати людей, а видчувае до них велику любов. Християнська мораль Сони и змушуе Раскольникова по иншому подивитися на людей, побачити, що його теория розходиться з життям. Вин слухае библийни оповиди Сони, намагаеться зрозумити йй ставлення до життя и до людей, бачить йй чистоту и душевну цноту. Це и змушуе його зизнатися у злочини. Однак каяття приходить до нього значно пизнише, вже на каторзи. Раскольников не визнае себе винним перед юридичними постановами и законами, адже «вони сами мильйонами людей переводять». Свою провину вин видчувае перед людьми. У кинцевому пидсумку вин розумие, що ничим не видризняеться вид инших людей, вид каторжникив, з якими йому доводиться жити.
Завдяки Сони вин приходить до християнського розуминня життя, йй законив, приходить до Бога, и його душа видроджуеться для нового життя. Нехай для багатьох людей вин буде злочинцем, убивцею. Це клеймо вин николи не зможе змити зи свого имени. Але вин змив бруд зи своей души, вин щиро розкаявся у скоеному, и завдяки цьому каяття зможе жити поруч з иншими людьми и для инших людей. Таким чином, духовне видродження Раскольникова видбуваеться не в момент його визнання у злочини, а в момент щирого каяття за те, що вин зробив, у момент повной видмови вид його антигуманной теорий и приходу до истинной вири, без якой не може жити людина.
Тема падиння и духовного видродження людини у творах Ф. М. Достоевського
Комментариев нет:
Отправить комментарий