Оптимистична тональнисть поезий збирки "Сонячни кларнети" П. Тичини

За природою свого таланту Павло Тичина належав европейському символизму з його прагненням до найтиснишого звъязку поезий з музикою. Збагативши философсько-естетични основи цього символизму дивосвитом украйнського фольклору, вин став одним з найяскравиших представникив словъянського модернизму. Спъяниння вид життя, универсальнисть и глибина мислення, розмах и динамика национального пиднесення — усе це притаманне поезиям збирки "Сонячни кларнети", яка вийшла у свит 1918 року. Виразно символичний образ йй назви видтворюе радисни тони природи, "омузичени" в сонячних променях кларнетив. Адже визначальний для поезий Тичини символичний образ Сонячних Кларнетив — це першооснова свитобудови, в який звук и свитло злити в нерозщепну еднисть. Але панивна роль для молодого Тичини все ж таки залишаеться за музикою. Його бачення й видчування, а також способи художнього зображення нерозривно повъязани з музикою. Для нього Всесвит — це музика, ритмичний рух:

Я був — не Я. Лиш мрия, сон.

Навколо — дзвонки згуки,

и питьми творчой хитон,

и благовисни руки.

Прокинувсь я — и я вже Ти:

Нади мною, пиди мною

Горять свити, бижать свити

Музичною рикою.

У цьому радисному гимни природи проявляеться вплив идей Р. Вагнера про те, що першоосновою всього живого и мертвого були музика, звуки, тони и фарби вично рухливой материй.

Поет висловлюе тугу модерной людини за розуминням загадки и складности цього свиту, закономирности його життя й природи:

Сизокрилими голубками

У куточках на вустах

Їй спурхнуло щось усмишками —

Й потонуло у души...

У ций свойй тузи поет доходить до пантейзму, до обожнювання природи та йй явищ. Однак природа у його поезиях не виступае як самоциль, вона е обовъязковою й основною частиною буття. Природа в нього зливаеться в одну цилиснисть, витворюючи полифонию звукив и тонив, що засвидчили психологичний стан людини, повной сподиваной радости:

Пробиг зайчик.

Дивиться —

Свитанок!

Сидить, граеться,

Ромашкам очи розтулюе.

А на сходи небо пахне.

Пивни чорний плащ ночи

Вогняними нитками сточують.

— Сонце —

Пробиг зайчик.

Отже, слово поета гармонизуеться з ритмом навколишнього життя, непомитно зливаеться з музикою. У поезиях Тичини зи збирки "Сонячни кларнети" постае единий образ людського щастя; едина функция слова — не передавати змист, а тильки озвучити радисть поета, заповнити простир миж спалахами авторського захоплення. Тому в цих поезиях думку пиднесено до ривня мистецького засобу, пиднесено так високо, що вона стае оберненою метафорою: замисть звичайного в метафори зображення абстрактного конкретним, навпаки, конкретне зображуеться абстрактним:

"...Думали, думали — наче море кораблями переповнилась блакить, нижнотонними..."

Або ще — "дзвин... пряде думки над нивами", "цвите веселка дум ".

Тичина "Сонячних кларнетив" — перший поет-оптимист у новитний украйнський литератури. Емоцийна, духовна атмосфера першого збирника поета забарвлена свитлим настроем, жаданням гармоний, найперше из природою, щира видкритисть души поета, сповненой неясних передчуттив. У поезиях переданий стан иснування людини, як спалаху, — иснування поза каноном, необхиднистю, примусом.

Це радисть у соби, довирлива радисть сподиваного свиту, ще не видкритого очам: "Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух — лиш Сонячни Кларнети" . П. Тичина в ранний поезий дав неповторний вияв новим художним тенденциям — символизму та импресионизму, збагативши йх оригинально перетвореними цинностями украйнського фольклору.

Оптимистична тональнисть поезий збирки "Сонячни кларнети" П. Тичини