Поетичне новаторство символистив (2)

Литература кинця XIX — початку XX столиття — один з найцикавиших етапив розвитку свитовой литератури. У свидомости людства ще живуть прекрасни образи класичной литератури XIX столиття, а вже нове столиття диктуе свой критерий цинностей. Тому зъявляються литературни и мистецьки напрями, течий, стили, серед яких новий литературний напрям, що одержав назву символизм.

Поезия, згидно з теориею символистив, мае пидходити до дийсности через тонки намитки и напивкольори. Краса та истина осягаються не свидомистю, а интуйциею.

Символ для. символистив — це не загальновизнаний знак. Вид реалистичного образу вин видризняеться тим, що передае не объективну сутнисть явища, а власне индивидуальне уявлення поета про свит, найчастише невизначене:

Тень несозданных созданий

Колыхается во сне,

Словно лопасти латаний

На эмалевой стене.

(В. Брюсов. «Творчисть»)

Хоча символизм був широко визнаний росийською поезиею, батькивщиною його вважаеться Франция. Там вин склався як напрям ще у 70—80 роки XIX столиття.

Бильшисть символистив були виразниками идей декадансу, видбиваючи песимистични настрой, створюючи символи смерти. Але до символив звертались и поети, яки займали прогресивни позиций, наприклад, бельгийський поет Емиль Верхарн, нимецький драматург Гауптман, автор драми «Потонулий дзвин», бельгийський драматург Метерлинк, автор драми «Синий птах».

Захидноевропейська поезия мала великий вплив на росийську литературу. Цей вплив полягав у становленни новой концепций людини. Концепцию визначили французьки поети Шарль Бодлер и Поль Верлен.

Шарль Бодлер у найвизначниших збирках свойх творив «Квити зла» та «Мали поезий в прози» визнавав несправедливисть иснуючого буржуазного свиту, але симпатию до знедолених виражав песимистично.

Основоположником французького символизму по праву вважаеться Поль Верлен. Його твори зи збирок «Сатурнични поезий», «Добра писня», «Романси без слив», «Мудристь» сповнени мотивив смутку, самотности, религийной мистики.

Ци ж мотиви перейняли у французьких росийськи символисти:

Полностью жизни принять мы не смеем,

Тяжести счастья поднять не умеем,

Звуков хотим,— но созвучий боимся,

Праздным желаньем пределов томимся,

Вечно их любим, вечно страдая,—

И умираем, не достигая...

(3. Гиппиус. «Межа»)

Але бильшисть росийських символистив не тильки пидтримали сутнисть новой концепций, а й доопрацювали йй, переосмислюючи исторични подий, як власни, а розвиток историй, розвиток життя вважали досягненнями внутришнього свиту людини. Таким чином, якщо особистисть за короткий час подолае суетнисть життя, значить вона зумие приеднатися до вичних законив, яки иснують не абстрактно, а конкретно:

В моей душе лежит сокровище,

И ключ поручен только мне!

Ты право, пьяное чудовище!

Я знаю: истина в вине.

(О. Блок. «Незнайомка»)

Росийськи символисти намагалися пояснити сутнисть нового для росийськой литератури напрямку килькома критичними статтями, проте йх мистецтво було видирваним вид життя. и навить найвидатниши представники цього напрямку, залишаючись новаторами, не змогли злити воедино життя и творчисть, повертаючись до реализму.

Поетичне новаторство символистив (2)