Оповидання Володимира Винниченка мени не просто сподобалось, воно примусило мене замислитись над важливими речами в житти. Чи справди людина, яка зовни вихована та охайна, е такою в души? Чи здатний хлопчик-розбишака на справедливий вчинок, чи навить на жертовнисть? Писля прочитання твору я з упевненистю можу видповисти на ци питання.
Коли вперше знайомишся з Федьком, складаеться враження, що цей хлопчик — звичайний шибеник чи халамидник: «Не було того дня, щоб хто-небудь не жалився на Федька... Наче бис який сидив у хлопцеви! Уси дити як дити — граються, бавляться тихо... Федькови ж неодминно, щоб битися... Спокий був його ворогом...» Зовсим иншим змальовуе автор Толю: «Це була дитина нижна, деликатна, смирна... Чистенький, чепурненький, вин зовсим не мав нахилу до Федькових забав». Чим дали заглиблюешся у текст, тим бильше розумиеш, наскильки зовнишнисть е оманливою. А найстрашнише те, що цьому вихованому Толи николи не зрозумити, що таке дружба, чеснисть, справедливисть, миць духу, врешти-решт. Можливо, и не можна звинувачувати в смерти Федька саме Толю, але як себе поводить цей вихований охайний хлопчик: «На четвертий день Федька ховали... Спирка, Стьопка и Гаврик плакали навзрид. А Толя тихенько виглядав из викна... А йому було цикаво подивитись, як будуть ховать Федька-халамидника. Коли Федькова труна сховалася за рогом вулици, Толя одийшов од викна, перекрутився на одний нози й побиг гратися з чижиком». Ось так. Є гарне присливъя: «Панського роду, а песького ходу».
Ось такого пидлого внутришньо Толю врятував вид смерти благородний Федько, хоча сам помер. Хоробрим и чесним виявився розбишака, а пидлим — вихований Толя.
Мое ставлення до геройв оповидання «Федько-халамидник» II вариант
Комментариев нет:
Отправить комментарий