Багатозначнисть символичного назви роману Стендаля «Червоне и чорне»

Литературна дияльнисть французького письменника-реалиста Анри Мари Бейля (Стендаля) почалася в епоху Реставраций. Письменник залишився вирним идеям французьких просвитителив XVIII столиття, що видбилося в його творах. Як письменник-реалист, Стендаль був переконаний, що литература повинна бути дзеркалом життя. «Роман, - писав вин, - дзеркало, з яким йдеш по великий дорози. То воно видбивае блакить небозводу, то брудни калюжи и вибойни. Йде людина, зваливши на себе це дзеркало, а ви цю людину звинувачуете в аморальности! Його дзеркало видображае бруд, а ви звинувачуете дзеркало! Звинувачуйте вже велику дорогу з йй калюжами, а ще того краще - дорожнього доглядача, який допускае, щоб на дорози стояли калюжи и нагромадження бруду ». У свойй творчости вин прагнув до широкого охоплення сучасной йому дийсности, показу всих сторин життя, правдивому зображенню людей ризного вику, всих социальних груп.

Як и вси философи-просвитители, Стендаль був переконаний, що людина народжена для щастя, у «гонитви за щастям» бачив головну силу, яка керуе вчинками и повединкою людей. Справжне щастя вин розумив як уминня жити насиченим, осмисленой життям - енергийно, активно, захоплено. Його цикавили прояви людських пристрастей, тому що в них вин бачив ключ до розуминня не лише внутришнього свиту людини, але и його суспильной функций. На думку Стендаля, способи «погони за щастям», що безпосередньо впливають на характер людини, у кожной историчной епохи свой. Так, геройчна епоха революций и наполеонивських воен кликала до подвигив и народжувала сильни характери, а реакцийна епоха, що перетворила «гонитву за щастям» в задоволення вульгарних интересив, деспотично руйнуе енергию и створюе безлики характери. На видмину вид просвитителив, Стендаль бачив, що дийснисть, яка формуеться писля перемоги буржуазий, не дае обдарованой особистости проявити себе. Реакцийний суспильство епохи Реставраций каличило життя людей. Це стало головною темою творив Стендаля.

Найзначниша робота письменника - роман «Червоне и чорне». Вин побачив свит через килька мисяцив писля Липневой революций 1830 року, а дия твору розгортаеться в епоху правлиння Карла X (1824-1830), коли феодально-клерикальна реакция досягла свого апогею. Ультрароялистов намагаються видродити колишню велич монархий; величезна армия езуйтив проникае в уси куточки Франций, пидкоряючи свойй влади души людей, - такий историчний фон, на якому Стендаль створюе яскраву и правдиву картину, яка видображатиме практично вси сфери суспильного життя Франций останних рокив Реставраций.

Сюжет роману грунтуеться на реальних подиях: Стендаль зацикавився справою якогось Антуана Берти, молодой людини, який, бажаючи зробити кар’еру, став гувернером в будинку мисцевого багатия, однак втратив роботу, так як був викритий в любовному зв’язку з матир’ю свойх вихованцив.

Подальша життя цией молодой людини, сина селянина, була сповнена невдач и втрат, що в кинцевому пидсумку привело його до спроби самогубства. Фактична сторона цией справи досить читко витримана в романи, але письменник додав приватному нагоди широкий типовий змист. Значно поглибивши и розширивши сюжет, Стендаль постарався охопити вси сфери сучасной йому политичного и социального життя Франций и створив замисть дрибного честолюбця геройчну и трагичну особистисть - Жюльена Сореля.

Перед нами розкриваються побут и звичай придворной аристократий в особи де Ла Молей; провинцийного дворянства в образах де Реналь; вищих и середних верств духовенства, представниками якого е епископ Агдський, преподобни отци Безансонской духовной семинарий и абат Шелан. Ми зустричаемося тут з Вально - яскравим представником буржуазий, дрибним пидприемцем - другом героя Фуке и селянами - сим’ею Сорель.

Розповидь у романи ведеться вид третьой особи, але вси подий так чи инакше пов’язани з головним героем. Характери бильшости персонажив, йх звичай и спосиб життя постають перед нами в основному такими, якими бачить и розумие йх Жюльен Сорель. Вин чудово усвидомлюе вси недолики цього суспильства, вси його вади, незважаючи на те, що сам пристрасно прагне зайняти свое мисце серед його представникив.

Устремлиння юнаки шляхетни, але до досягнення своей заповитной мети вин йде тернистим шляхом. Адже бореться герой не тильки за кар’еру и особисте щастя, Жюльен прагне утвердитися у суспильстви за умови, що суспильство визнае в ньому повноцинну особистисть, неабияку, талановиту, розумну, сильну, тобто побачить у ньому и прийме ту людину, яким вин е на самому справи. Таке можливо, якщо Жюльен повнистю пристосуватися до суспильства, до його смакив, запитам и вимогам. Але в цьому-то й полягае основний змист боротьби Сореля з навколишним свитом. Вин чужий у цьому середовищи не тильки за народженням. Як людина обдарована, талановита, вин не хоче розчинитися або загубитися серед посередностей и тому обирае шлях боротьби за свое «мисце пид сонцем».

Автор показуе, яким складним и суперечливим стае цей шлях. Ми бачимо, як, просуваючись до заповитной мети, Жюльен поступово втрачае свой найкращи людськи якости, як пороки все бильше заповнюють його свитлу душу. Майже завжди вин виходить переможцем у «поединках» и в кинцевому пидсумку домагаеться бажаного - стае виконтом де Верней и зятем могутнього маркиза, але чомусь не видчувае справжньой радости, не видчувае себе щасливим. Досить зипсований свитлом и власним честолюбством, Сорель ще до кинця не усвидомлюе причин свого незадоволення. Але поступово до нього приходить розуминня того, що до цих пир головним стимулом, що керувала його вчинками, було честолюбство, и воно вело його помилковим шляхом. Його бильше не задовольняе таке життя, адже не дивлячись ни на що вин збериг живу душу. З фатальним пострилом у Луйзу де Реналь перед ним видкрилася, нарешти, вся правда про нього самого. Потрясиння, яке пережив герой писля скоеного злочину, перевернуло все його життя. У в’язници видбуваеться переоцинка його почуттив до пани де Реналь и Матильди де ла Моль. Саме ци жиночи образи, протиставлени автором один одному, знаменують боротьбу двох начал в души Сореля. Вин йшов по життю, заслиплений гордистю и честолюбством, але в грудях його мешкала чиста и безпосередня душа. Вин знайшов у соби сили подолати и честолюбство, и гордисть, и тому горда и честолюбна Матильда, шлюб з якою мав затвердити його положення у вищому товаристви, стала йому зовсим чужою. Пани де Реналь, глибоко и щиро любила його, навпаки, стала особливо близькою. Сталася трагедия морально очистила и просвитлить героя, звильнивши його душу вид порокив, прищеплених суспильством. Тепер йому повною мирою видкрилася илюзорнисть його честолюбних прагнень до кар’ери, неспроможнисть и хибнисть його уявлень про щастя як незминному супутнику слави.

Усвидомивши свой помилки, видчувши всю никчемнисть свойх колишних прагнень та идеалив, Жюльен видмовляеться йти на чергову угоду з совистю, видмовляеться вид допомоги сильних свиту цього, здатних визволити його з в’язници. Природна початок, чиста душа героя бере верх. Вин гине на гильйотини, але виходить переможцем у боротьби з суспильством.

Перед нами промайнула життя-боротьба молодого честолюбного героя, Жюльена Сореля, короткий и яскравий, як спалах. Нам видкрився його характер, ми стали свидками його нелегкий душевной боротьби. Ми дизналися, до чого вин прагнув, про що мрияв и чому не змиг досягти бажаного. Але чому ж роман «единого героя» названо «Червоне и чорне», а не «Жюльен Сорель»? У цьому криеться глибокий символичний сенс. история Франций XIX столиття, як и практично Європи XIX столиття, - це история революций, Наполеона, Реставраций и знову революций. А колир революций, свободи, идей ривности и братерства, колир крови людськой, якой часто бувають оплачени ци идей, один - червоний! Колир реакций и придушення, Реставраций и гноблення - теж один - чорний! Не випадково автор дав роману емний пидзаголовок, назвавши його «Хроникою XIX столиття». «Червоне и чорне» - це два кольори епохи, видображеной, як у дзеркали, в одний крайни - Франций XIX столиття.

Червоний и чорний - це кольори революций и реакций. Але письменника в першу чергу цикавили душевний свит людини, шляхи становлення и змини характеру и свитогляду героя, складне и драматичне взаемодия його з навколишним середовищем на тли певной историчной епохи. Для нього важлива була не стильки сама интрига, скильки внутришня дия, перенесене в душу и розум Жюльена Сореля.

Назва роману пидкреслюе, таким чином, и основни риси в характери головного героя. Оточений ворожими йому людьми, вин кидае виклик доли. Видстоюючи права своей особистости, вин змушений мобилизувати вси засоби на боротьбу з навколишним свитом. А тому червоний и чорний - це також кольори життя и смерти, любови до життя и видмови вид усього земного, любови и марнославства, кольору жорстокой суперечливою боротьби в души головного героя, честолюбних устремлинь и душевной чистоти. У цьому и полягае, на мий погляд, символичний сенс назви роману Стендаля.

Анри Мари Бейль був не просто письменником-реалистом, вин був талановитим письменником. и як кожний талановитий художник слова видризняеться вид талановитого историка тим, що художний твир, написаний у певному историчному контексти, з часом перестае бути надбанням тильки людськой пам’яти, а пиднимаеться в надвременное простир и займае свое мисце в душах и серцях кожного нового поколиння людей. Така доля и роману «Червоне и чорне».

Багатозначнисть символичного назви роману Стендаля «Червоне и чорне»