Мама. Чи е на свити слово бильш прекрасне й нижне? У матери добри и лагидни руки, найвирнише и найчутливише серце — в ньому николи не згасае любов, воно николи не залишаеться байдужим.
и скильки б тоби не було рокив — пъять чи пъятдесят — тоби завжди потрибна мати, йй ласка, йй погляд. Чи бильша твоя любов до матери, тим свитлише и радиснише йй життя.
Вид Шевченкового «Там матир добрую мою ще молодую...» и до сьогоднишних днив украйнська поезия складае величальну писню матери.
Образ матери — це символ добра на земли. Це символ Батькивщини, який люди виддають найтеплиши почуття, свою любов.
Важко назвати поета, який би у свойй творчости не звертався до образу матери.
Мене вразив твир А. Малишка «Писня про рушник». Поет використав символ — рушник, який на щастя и на долю вишила мати синови, що йхав «у дорогу далеку». Цей вирш став народною писнею. Хиба можна забути слова:
и на тим рушничкови
Оживе все знайоме до болю:
и дитинство, й розлука,
Й твоя материнська любов.
Д. Павличко створив прекрасний вирш «Два кольори», яки «переплелись, як мамине шиття, червоними и чорними рядками».
Мати теж в дорогу «сорочку вишила», и син повертаеться з дориг:
Та я ничого не несу додому,
Мий згорточок старого полотна,
и вишите мое життя на ньому.
Жинку-матир оспивали поети як невсипущу трудивницю, незрадливого друга и порадницю.
На плечи матери лягли вси турботи, тяжки випробування життя.
До слиз зворушують слова Миколи Сингайвського в поезий «Чорнобривци», що стала одниею з найулюблениших писень украйнського народу:
Як на ти чорнобривци погляну,
Бачу матир стареньку,
Бачу руки твой, моя мамо.
Твою ласку я чую, ридненька.
Скильки ночей недоспано, скильки слиз виплакано матиръю! Кожна мати хоче, щоб життя йй дитини було щасливим, вона «вид лютой зими затуляла нас
Крильми», як пташка оберигае свойх пташенят.
У вирши «Сива ластивка» Б. Олийник задушевно звертаеться до матери:
Там, де ти колись ишла,
Тиха стежка зацвила
Вечоровою матиолою,
Дивом-казкою свитанковою...
Дивом-казкою... — и трипоче щось в души, и перед нами постае Мати в найвищому розуминни — це наша крайна, це мати-природа, яка створила життя на Земли.
У свойй поезий «Лебеди материнства» В. Симоненко оспивуе матир и Батькивщину. Батькивщина и мати —вични.
Можна вибрать друга и по духу брата,
Та не можна ридну матир вибирати,
Можна все на свити вибирати, сину,
Вибрати не можна тильки Батькивщину.
У видданости Батькивщини — синивське щастя и сила, и честь. М. Сингайвський у свойй поезий «Мати» наголошуе:
Вид матери — слово, и писня, и хлиб.
Перша ластивка в неби, веснянка в гаях.
Все вид матери — мужнисть и перший полит,
и як мати для всих — Батькивщина моя.
Велика, щира синивська любов до матери священна.
Величальна писня матери (образ матери у творчости украйнських поетив)
Комментариев нет:
Отправить комментарий