«Ми» Замятина - роман-антиутопия

«Майбутне свитле й прекрасно», - писав у своему видомому романи «Що робити?» идеолог росийськой революций Н. Г. Чернишевський. З ним погоджувалися багато росийських письменникив минулого сториччя, що створили свой варианти социальних утопий, а саме: Л. Н. Толстой и Н. О. Некрасов, Ф. М. Достоевський и Н. С. Лесков. XX столиття внесло в цей хор письменницьких голосив свой корективи: у нашу историю прийшло те, що одержало назву епохи тоталитаризму. Прикрасивши себе гаслами про социалистичний рай на земли, революцийна влада проголосила верховенство политики над мистецтвом, наукою, над людською особистистю з йй неповторним духовним миром. У зв’язку из цим литература розглядалася всього лише як слухняний инструмент политичного режиму. Але навить у таких тяжких умовах справжний художник залишав за собою право безстороннього суду над часом и людьми.

Приклад тому - роман Євгения ивановича Замятина «Ми», що побачив свитло в далекому 1925 роци. Уже в згаданому вище романи Н. Г. Чернишевського намальоване майбутний «мисто сонця», що втилюе радисть и гармонию на земли. Замятин багато в чому повторюе опис цией класичной литературной утопий: перед нами з’являються «скляни куполи аудиториумов», «скляний, електричний, вогнедишний «интеграл», «божественни паралелепипеди прозорих жител». Яке ж видношення автора до всией цией пишноти? Письменника цикавлять не стильки ознаки материального благополуччя й прогресу, скильки духовний стан майбутнього суспильства й насамперед взаемини особистости й держави. У цьому змисти роман «Ми» не фантастична мрия художника епохи социализму, а скорише перевирка бильшовицькой мрий на йй заможнисть, «людянисть».

Саме из цим зв’язана идея добутку, що випливае з авторських спостережень за долею тих, хто становить народонаселення кришталево-алюминиевого раю майбутнього. Оповидання в романи ведеться вид имени оповидача, особистисть якого заслуговуе на особливу увагу. Це людина без им’я, Д-503 - один з математикив Єдиной Держави. Вин боготворить «квадратну гармонию» суспильного устрою, що дбайливо забезпечуе «математично безпомилкове щастя» для будь-якого, живучого на ций земли. У суспильстви покирних «нумеров» кожний одержуе ситисть, спокий, що видповидае заняття й повне задоволення физичних потреб. А що замисть? Зовсим «небагато»: треба видмовитися вид усього, що видризняе тебе вид инших, позбутися вид своей индивидуальности й стати безликим «нумером».

Прийнявши ци умови, можна одержати «повноцинне» иснування: це життя за законами Годинной Скрижали, видгородженисть вид миру Зеленою Стиною, постийне стеження з боку Хоронителив зи служби безпеки.

У такому суспильстви все контролюеться й пидлягае строгому облику: музика заминяеться Музичним заводом, литература - институтом Державних Поетив и Письменникив, преса - Державною Газетою й так дали. Найважливишою подиею в житти Єдиной Держави е День Одноголосности, коли ощасливлени владою Благодийника люди пидтверджують радисть свого рабського стану. Але навить така добре налагоджена державна машина дае збий: людська природа завзято пручаеться идей безликого, сумовитого иснування. У цьому протириччи криеться основний конфликт добутку, що прямо спиввидноситься з долею головного героя. Д-503 раптом починае видчувати в соби ти сами заборонни почуття, яки порушують гармонию Єдиной Держави.

Герой закохуеться, його починають видвидувати неясни думки й змишани почуття. Подибни процеси видбуваються й з тисячами инших «нумеров», що видкривають у соби щось неповторне, видминне вид инших. Для всемогутньой державной Системи це означае нечувану змову, найнебезпечниший бунт! и дийсно, що зрие невдоволення переростае в повстання низив, що очолюе кохана головного героя - 1-330, Яки ж мети переслидують бунтивники? Це повернення до нормальной, природной, справди людського життя, знаходження права на любов, творчисть, вильне вираження свойх думок. Але сили в ций боротьби явно не ривна: безжалисна державна машина придушуе цей порив «неблагонадийних». У самому способи придушення проявляеться воистину «вищий розум» Єдиной Держави: йм розробляеться й впроваджуеться в практику операция по видаленню «зайвих» емоций и фантазий, тобто всього людського в людини. Такому дивовижному експерименту пиддаеться й сам Д-503: йому видаляють «центр фантазий» шляхом припикання Х-Променями «жалюгидного мозкового вузлика». и от пидсумок операций: «Ниякого марення, нияких безглуздих метафор, нияких почуттив: тильки факти».

При читанни цих сторинок роману випробовуеш почуття смутку й безнадийности: сам принцип бездушной организаций суспильства впроваджуеться усередину людини, повнистю вбивае його свидомисть. Ми стаемо свидками втручання держави в таемний мир особистости, у його сами тонки сфери. Все це позначаеться в особистий доли Д-503: герой-оповидач втрачае свое «я» и знову вирою й правдою служить Єдиний Держави, виддаючи свою кохану (1-330 гине пид катуваннями, никого не видавши). У пидсумку триумфуе идея механизованого, позбавленого якой б те не було поезий миру: «из закритими очима, самозабутньо кружлялися кули регуляторив; мотили, блискаючи, згиналися вправо й уливо; гордо погойдував плечима балансир; у такт нечутний музици присидало долото довбального верстата. Я раптом побачив всю красу цього грандиозного машинного балету…»

Це спостереження за одноманитною, ривномирною роботою машини - своеридний апофеоз несвободи, закладеной в пидставу Єдиной Держави, що перетворюе окреме «я» у безлике «ми». Финал роману повертае нас до його назви, що мае особливий змист. «Допускати, що в «я» можуть бути якись «права» стосовно Держави, и допускати, що грам може зривноважити тонну, - це зовсим те саме. Звидси - розподил: тонни - права, граму - обов’язку; и природний шлях вид незначности до величи: забути, що ти - грам, и видчути себе мильйонною часткою тонни…»

Ци миркування героя цилком спиввидносяться з висновками автора: тоталитарна держава опираеться не на суму окремих «я», а на мильйонни частки величезного й монолитного цилого, именованого «ми». Такому суспильству призначене незавидне майбутне, що прирече людей на безликий, позбавлений життевий яскравости иснування. идея солидарности, ривности, братерства, проголошена у свий час бильшовиками, у Замятина знаходить характер антиутопий, що визначае жанрову своериднисть добутку. Це дийсно антиутопия, що видображае пагубни й непередбачени наслидки слипого проходження социальному идеалу як догми, що претендуе на абсолютну истину. Особливости жанру жадали вид письменника особливого методу зображення. Замятин виробляе свий метод, спивзвучний стилю епохи, - «неореализм», що розумиеться як з’еднання реальности й фантастики. Фантастични суспильство прозорих стин, гигантська надпотужна космична машина «интеграл», небачени чудеса техники майбутнього.

Реальни людськи характери й доли, йхни думки й почуття, заслоняються не волею верховного правителя - Благодийника. Цей художний сплав створюе «ефект присутности», робить оповидання захоплюючим и яскравим. У зв’язку з особливостями методу варто звернути увагу на стиль Замятина. Насамперед це иронична й часом сатиричне фарбування монологив головного героя, що оголюе авторське видношення до них. От миркування Д-503 про «видстали» предкив: « чи Не смишно: знати садивництво, куривництво, рибальство (у нас е точни дани, що вони знали все це) и не зумити дийти до останнього щабля цих логичних сходив: детоводства». До цього треба додати особливу динамику оповидання: у романи багато чисто кинематографичних прийомив зображення (досить згадати вже процитовану сцену «машинного балету»). Динамизм стилю видповидае процесу модернизаций, индустриализаций, яким була охоплена крайна, що пережили социальну революцию. Такий стиль дозволяе запам’ятати життя в йй руси, розвитку, дае можливисть розгорнути картини майбутнього в напружений динамици будня Єдиной Держави.

Все це як не можна краще передае атмосферу, що пануе в суспильстви, позбавленому справжних подань про прекрасний. Згадаемо миркування Д-503 в 12-й запису: «Я думав: як могло трапитися, що древним не впадала в око безглуздисть йхньой литератури й поезий. Величенна чудова сила художнього слова витрачалася зовсим зрячи. Просто смишно: усякий писав, про що йому вздумаеться. Так само смишно й безглуздо, як те, що море в древних цилодобово билося об берег, и ув’язнени у хвилях силлионы килограмометрив ишли тильки на пидигривання почуттив у закоханих».

Герой-Оповидач постийно щось доводить, обґрунтовуе, роз’ясняе самому соби, будучи абсолютно впевненим у вищий гармоний нового часу. Звидси - безлич риторичних емоцийних конструкций, що роблять монологи живими й полемичними.

На жаль, багато здогадив и фантазий Замятина стали в наший историй суворою реальнистю: це й культ особистости, и горезвисни «вильни вибори», и всемогутний и страшний Архипелаг ГУЛАГ, и ув’язнений Щ-854 з повисти О. Солженицина «Один день ивана Денисовича»… Сьогодни ми багато сперечаемося про долю Росий, про можливи шляхи реформ, про потребу або непотрибнисть «зализной руки» у керуванни державою. У цьому змисти роман Замятина був и залишаеться книгою-застереженням, вагомим аргументом у сучасний боротьби идей. Читаючи «Ми», розумиеш, як важливо вмити розглянути за голосними гаслами й гарними обицянками сутнисть происходящего в суспильстви. Важливо завжди й скризь залишатися особистистю, не випливати сумнивним «виянням часу», залишати за собою право сумниватися. У цьому змисти фантастика Замятина для нас е й залишаеться реальнистю сьогоднишнього багато в чому «пронумерованого миру».

«Ми» Замятина - роман-антиутопия