Казкар Ю. Андрухович

Казкар

Я миг би гнати тепле стадо або пизнав би легко и радо просте корисне ремесло.

и так личив би добри днини,

А дзиґари з високих веж

Мене хвалили б щогодини:

«Ти мудро й праведно живеш,

Якщо живеш, якщо живеш!»

А я — не той, бо родом з райдуг

и я махнув на похвали —

Мене ви знаете як зайду,

А все ж зовете за столи!

Адже в мени бринить як свято

Земних историй вичний рух:

Про серце, вирне и завзяте,

Про творче диво теплих рук,

Про незугарне и прегарне,

Про сонний сад и жах темниць,

Про дивчину з очима сарни,

Що виросла в краю суниць,

Про двоголосся неба й хлиба,

Коли у неби вищий птах,

Коли духмяна груша липня

В листках повисне и в литах,

А я повим коханий так:

Ти — достеменна як сльоза

Найтонша лагидна лоза

Ти — океан для корабля

Розкишна маревна земля

Ти — и колиска и труна

Найчаривливиша струна

В тоби живе моя луна

Моя небесна борозна

Я — просто писенька твоя

Мое свитило золоте

Холодний и бездарний я

Коли без тебе все не те

и свит як плид у нас надвое

Аж ми ласуемо обое

Казкар Ю. Андрухович