Трагедия закоханого серця в лиричний драми и. Я. Франка „Зивъяле листя"

Збирка поезий Франка "Зивъяле листя" з пидзаголовком "Лирична драма" створювалась бильше десяти рокив (1886— 1896) и вийшла у 1896 р. То були найтяжчи роки в житти Франка. Вин зазнавав текучих ударив з боку шляхти, урядових кил. Його було звильнено з роботи и цим позбавлено засобив иснування. До того ж поет не мав и особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою дивчиною — Ольгою Рошкевич, до якой вин серцем линув и з якою прагнув поеднати свое життя. Усе це викликало сумни мотиви збирки. "Лирична драма" складаеться з трьох частин. У перших двох частинах збирки "Зивъяле листя" вмищено интимну лирику, в який оспивано глибоки почуття палкого, але нещасливого кохання. Поет глибоко переживае втрату коханой, нижно говорить про йй красу, виявляе палку, невгасиму любов до ней:

Я понесу тебе в души на дни.

Облиту чаром свижости й любови.

Твою красу я переллю в писни,

Огонь очей в дзвинкий хвили мови,

Корали уст у ритми голосни..

Лирични поезий "третього жмутку" — найсубъективниши. Провидне в цих поезиях — пекельни переживання поета, викликани жорстокими умовами життя та нещасливим коханням, що довели його до видчаю. Вин виришуе покинчити життя самогубством. Але лиричний герой "Зивъялого листя" не покинчив з собою. Душевни страждання поступилися перед покликами музи.

Багато поезий з лиричной драми "Зивъяле листя" Франко написав на зразок народних писень. Композитор М. Лисенко не раз звертався до поезий цией збирки и поклав на ноти килька з них.

Лирична поезия "Червона калино, чого в лузи гнешся?" написана в стили украйнськой народной писни и нагадуе видому народну писню "Червона калино, чого в лузи стойш..."

Поезия "Червона калино..." написана у форми диалога миж червоною калиною и дубом, що характерно для народной писни. В образи червоной калини уособлено вродливу дивчину, а в образи дуба — молодого парубка. Дуб у твори виступае як символ сили. Вин звертаеться до калини:

Червона калино, чого в лузи гнешся?

Чого в лузи гнешся?

Чи свитла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?..

З глибоким сумом калина видповидае, що не жаль йй свого пишного цвиту. Свитло вона любить, насолоджуеться ним. Буря и грим для ней теж не страшни. Трагедия калини в тому, що дуб свойм гиллям закрив йй сонце, пидточив сили, тому вона не може рости вгору.

Засобами уособлення поет майстерно видобразив у прагненнях калини до свитла и сонця — любов до життя, важки переживання людини за гирку долю свою. Поезия видзначаеться лиризмом и музичнистю. Вона покладена на музику композитором Надененком и виконуеться у стили народних писень.

Вплив народной писни позначився на форми и змисти багатьох поезий збирки "Зивъяле листя". Ряд лиричних поезий цией збирки "Безмежне поле", "Ой ти, дивчино, з гориха „Зерна", "Не минай з погордою", "Твой очи, як те море" покладено на ноти.

Особливою чаривнистю видзначаеться чудовий вирш и. Франка "Чого являешся мени у сни?". Лиричний герой з сумом запитуе у своей доли, чого ввижаеться йому уви сни образ коханой дивчини и тривожить зранене любовъю серце:

Чого являешся мени у сни?

Чого звертаеш ти до мене?

Чудови очи ти ясни,

Сумни

Герой щиро кохае свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука посилила в його серци жагучу скорботнисть, хвилювання. Глибоки свой переживання вин висловлюе в сумних писнях:

В життю ти мною згордувала,

Мое ти серце надирвала,

из нього визвала одни

Оти ридання голосни — писни.

Поет звертаеться до своей зироньки коханой з проханням зъявлятися хоч уви сни, дарувати радисть и оживляти його стомлене серце.

У поезий "Не раз у сни являеться мени" також оспивуються високи почуття любови.

Не раз у сни являеться мени,

О люба, образ твий, такий чудовий,

Яким яснив в молодощив весни,

В найкращи хвили свижой любови.

Поезия "Ой ти, дивчино, з гориха зерня..." написана на зразок украйнськой народной лиричной писни. Поривнянням, властивим народний писни, Франко описуе красу дивчини, яка чаруе думу закоханому у ней лиричному героеви, пробуджуе у нього палки почуття любови.

Чом твой очи сяють тим чаром.

Що то запалюе серце пожаром?

Ох, тий очи темниши ночи,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

Народнопоетичними засобами и. Я. Франко видтворюе драматизм палкой любови героя лиричной драми, показуе суперечливисть його почуттив. Для нього мила, яку вин втратив, водночас е радощи и горе. Лишилась тильки невгасима любов, яка ранить його серце.

Поезия "Ой ти, дивчино, з гориха зерня..." покладена на музику композитором А. Кос-Анатольським.

и. Я. Франко залишив величезну спадщину — поетични, прозови, драматични твори, литературознавчи, историко-економични и философськи наукови праци. Його славне имъя стойть поруч з именами Шевченка, Коцюбинського, Леси Украйнки. Вирний син Украйни, глибоко и безмежно видданий интересам свого народу, борець за його свободу и щастя, прапороносець його безсмертной творчой сили — таким знае ивана Франка украйнський народ и за це шануе його из поколиння в поколиння.

Трагедия закоханого серця в лиричний драми и. Я. Франка „Зивъяле листя"