"Кiт у чоботях" - мiй улюблений твiр Миколи Хвильового

Микола Хвильовий - людина трагiчной долi. Власною рукою вкоротив вiн собi вiку, не змирившись iз невiдповiднiстю реального життя iдеалу, у який вiн вiрив. Але живуть його твори, оригiнальнi, самобутнi, стилiстично незвичнi, часом навiть важкi для сприйняття. Його талант не схожий на iншi, й саме цим особливо цiнний.


Читаю його поезiй, оповiдання... I раптом: "Кiт у чоботях". Початок:


"Гапка - глухо, ми йй - не Гапка, а товариш Жучок. Це - так, а то - глухо.


А от гаптувати - це яскраво, бо гаптувати, вишивати золотом або срiблом."


Яке дивне вiдчуття слова! А яка поезiя свiтосприйняття! Та щось не схоже на початок казки. Так воно й е: перед нами не казковий кiт, а жива, конкретна людина, жiнка, куховарка i войн, мати i секретар партъячейки. Ось як виразно й оригiнально змальовуе Хвильовий йй портрет:


"Кiт у чоботях - це товариш Жучок. От.


От йй одiж.


Блуза, спiдничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи...


Блуза колiр "хакi", без гудзикiв...


Вся революцiя без гудзикiв, щоб було просторо..."


Цитату, звiсно, можна продовжити, але й цих рядкiв достатньо, щоб зрозумiти, яка вона. Ще ми можемо дiзнатись, що очi у ней "теж - жучок", що голова - голена "не для люди, а для походу, для простору", а носик - кирпатенький.


"Це тип: "Кiт у чоботях". Знаете малюнки з дитинства: "Кiт у чоботях"?"


Трагiчна доля цiей жiнки. Бандити повiсили на лiхтарi йй дитину, тодi "товариш Жучок" залишилась у вiйськах революцiй.


В радянськi часи було створено багато образiв геройв революцiй, справжнiх i фальшивих. Хвильовий дае свiй, зовсiм iнший варiант образу. Вiн не iдеалiзуе свою геройню, але й не хулить огульно, вiн пiдходить до теми саме як чесний художник, а не iдеолог, що вдае з себе письменника i зображуе персонажiв "хорошими" або "поганими" згiдно зi свойми полiтичними переконаннями.


"А втiм я зовсiм не хочу iдеалiзувати товариша Жучка, а хочу написати правду про ней - уривок правди, бо вся правда - то цiла революцiя".


М. Хвильовий називае таких, як Гапка Жучок, "муравлями революцiй", надiляе йх епiтетом "сiренькi", але не зневажае йх. На його думку, кiт у чоботях з казки комiчний, "Але вiн дуже теплий".


М. Хвильовий - прихильник неоднопланового сприйняття подiй i явищ. В усьому вiн прагне бути объективним. Його дратуе бюрократизм Жучка, як секретаря партъячейки, безглуздiсть дискусiй, що проводяться мало не щодня i в примiтивнiй формi, але вiн i поважае прагнення "кота у чоботях" до знань (хай у невдалiй формi). "Нам треба за рiк-два, три вирости не на вершок, а на весь сажень", бо поки що "у нас - темнота".


Не слiд забувати, коли саме це писалося. Навiть просте бажання сказати правду, вiдмовитись вiд iдеалiзацiй революцiй та усього, що було повъязане з нею, не кажучи вже про образи комунiстiв, було ризиком, часто - смертельним. Це - смiливий твiр. Лише для того, щоб процитувати народний афоризм "... треба бути начеку i не забувати про чеку" (чк), необхiдно було мати неабияку мужнiсть.


Ми можемо мати рiзнi полiтичнi переконання, можемо не погоджуватися з переконаннями i самого письменника, але поважати його за бажання правдиво передати власне бачення - необхiдно. Одне це робить цiкавим "Кота у чоботях", але цим не вичерпуються якостi цього твору. Бо крiм iдейного змiсту е ще й високий талант (чи не вiн спонукав Хвильового шукати правду?).


Читаючи його твiр, ми можемо вiдчути i холод зимових ночей у степу, коли зупиняеться паровоз i треба шукати дрова, i нiжнiсть теплих лiтнiх вечорiв. I горе Жучка ми вiдчуваемо, i йй моральну чистоту. Особисту, бо душа людини, як правда, теж стойть над усiма обмежени ми полiтичними переконаннями.


А ще менi подобаеться, що автор не повчае, а розмовляе з читачем, як з рiвнею, вiн весь час закликае: "Думайте!"


Отже, скажу вiд щирого серця - це хороший твiр, "степова буръянова пiсня цим сiреньким муравлям". Тому я можу назвати його свойм улюбленим твором Миколи Хвильового.

"Кiт у чоботях" - мiй улюблений твiр Миколи Хвильового