Наш украйнський народ завжди суворо дотримувався свойх давних звичайв. Вид прадида до дида передавалися вони, вид батька до сина. Усе це — магични дий, писни — мало допомогти досягти успиху, бути здоровими, щасливими, багатими. Багато цикавого е у твори Бориса Харчука «Новолитування». Автор так описуе цей звичай: у хату заходить найстарший чоловик з житним снопом, у пахви жмут сина. До того, як зайти,
Вин стукае у двери. Коли ж заходить, то промовляе: «Не я йду — Новий рик иде!» Хатни ж повинни видповисти: «Нехай иде... Нехай мирний, здоровий буде!» Потим ставлять снопа на покуття, а сино розстилають на столи. А потим накривають стил святковою скатертиною и ставлять дванадцять страв,«... бо в такий вечир дванадцять братив-мисяцив сходяться докупи». Дитям дають ще немолоте зерно хлибних злакив, и вони йдуть новолитувати, тобто щедрувати. Вони бажають добрих врожайв: щоб йх градом не побило, щоб вийни не було. Та кидають на пориг осели потроху ячминь, овес, гречку, просо, мак. За це йх чимось пригощають або гроши дають.
Борис Харчук уводить читача до чаривного свиту украйнських обрядив як гостинний хазяйн. и разом з автором ми милуемося, дивуемося, радиемо. Добре, що украйнський народ ще не втратив своей историчной памъяти, не зрикся прадавнього спадку.
Ми повинни берегти старовинни обряди, успадковани нами вид дида-прадида. Це допоможе нам зберегти найдорожче — душу народу.
Опис звичайв та новоричних обрядив украйнського народу (за оповиданням «Новолитування») II вариант
Комментариев нет:
Отправить комментарий