Духовни джерела видродження (2)

Ми живемо в неспокийному свити видчуження людини вид своей сути. Криза людини, духовна криза людства - нини найбильша тривога свиту. Людина змалила и заплуталась у надпродукций речей, идей та арсеналив зброй - и свой витвори вона почала ставити понад свого Творця.


Звичайно, ми в авангарди людства - в области революций, руйнування традиций, самознищення. Ми перши дали свитови Чорнобиль. Ми перши переживаемо кризу людини – и саме ця криза вимагае перебудови и нового мислення.


На витрини мод заряснило слово «духовнисть». Воно вже стало легким, як полова. Одни для заповнення духовного вакууму заводять духовий оркестр й агитмузей у примищенни храму. Ти почали давати служителям культу громадськи доручення. Ти несуть свойх дитей до церкви охрестити, але потим не вчать йх жити


по-християнському. Ти збирають материали про пришельцив з космосу та цикавинки з индийськой культури. инши, зрештою, прикладають духовни зусилля в науковий та мистецький праци – и теж наче входять у сферу духовного …


Але чому ци похвальни заняття не виробляють того високого етичного идеализму, офирной любови, безкорисливого служиння идеалам, яки породжувала висока вира, що йшла вид Нагирной проповиди Христа?


Будивельни каминци вторинного походження можна цинувати, збирати, шлифувати, але храму з них не збудуеш.


Згадаймо давний переказ про двох будивникив. Одного чоловика з тачкою, наповненою каминням, запитали:


« Що ти робиш?»- «Та от звелили возити каминня – вожу».


«А що ти робиш?»,- запитали другого, такого ж.-«Я будую собор святого Петра».


Собор святого Петра в Рими стойть завдяки тому – другому. Вси велики собори минулого - це перед усим пам’ятки високого духу. Вси велики твориння Данте, Рафаеля, Сервантеса, Шевченка - це теж твориння не пера и пензля, а твориння духу. Вси безумно одважни пошуки невидомой земли, експедиций Колумба и Магеллана йшли вид одержимости духом и великой вири у великого Бога.


Без вири, що гори рушить, мали люди будуть вудити рибку на милини й гризтись за привилей, и николи не знатимуть: «Хто моря переплив и спалив корабли за собою, той не вмре, не здобувши нового добра.» (Леся Украйнка.)


Де и коли люди видирвалися вид джерел? ХХ вик визрив як епоха глобальних доктрин, експериментив, винаходив. Запаморочливи видкриття зминили образ свиту. Люди заметушилися в силовому поли науки – и свифтивський дивний острив Ляпуту раптом пиднявся вгору в образи гордого самовдоволеного божества, яке нибито все може. Виявилось, що на зворотному боци того идола –чорна дира. Виявилось, що запаси духовних и моральних сил людини занадто слабки супроти цього идола. и в цьому моральна криза нашой епохи. Напивдикун, заслиплений блискитками напивцивилизаций, зневажив свий справжний скарб. Суетни люди и сири воли науки пидхопили легенду про всемогутнього идола и запишались. Велики ж вчени забили тривогу.


Затоптано и загублено моральни максимуми.


Все це мало б засвойтися з молоком матери, все це дитина мала б повторювати щодня в ранний молитви…


Чому нас так приемно вражають украйнськи студенти, що прийжджають з Америки, з Польщи, з Канади? Чому вони в чужий стихий зберегли украйнський дух, мову, лице? Чому йм ничого не треба пояснювати, наче наперед е моральна домовленисть?


У них живий религийний коринь - и вони живи. Польща объедналась у солидарности проти казенной сили в незалежний церкви. Украйнцив Заходу еднае церква. А хиба наших козакив у боротьби за виру и волю еднала не церква?


Ми мусимо видродити людину - мусимо видродити йй духовний коринь. инакше ми не склеймо йй з найкращих гасел и приписив. (за Є. Сверстюком).

Духовни джерела видродження (2)